Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
Вона була приголомшена.
— Сеньйоре адвокате! Але ж ми зовсім не хочемо відмовлятися від вашої допомоги. Хтось, очевидно, розпустив плітки…
— Ви не так мене зрозуміли. Я сам хочу відмовитися. Але аж ніяк не тому, що маю до вас якісь претензії. Причини зовсім інші. Досить поважні, щоб…
Я не докінчив, бо почув — за спиною відчинилися двері. До кімнати, простягаючи мені обидві руки, зайшов господар.
— Вітаю вас, любий адвокате! — вигукнув він, сяючи усмішкою. — Сьогодні наш великий день! Ви, напевно, читали вранішні газети?
— Читав…
Він, мабуть, не помітив холодного тону моєї відповіді, бо бадьоро вів далі:
— Вечірні випуски будуть не менш цікаві! Ви знаєте, що виявив професор Гомез?
— Ні. Я ще з ним не розмовляв.
— Уявіть собі, бідолашний Браго щонайменше три місяці жив без мозку… Зовсім без мозку. У нього вийняли мозок, як у піддослідного собаки!
Мені зсудомило в горлі. Сеньйора Долорес стояла бліда, мов стіна, тримаючись за бильце Крісла.
— Це страшно… — прошепотіла вона.
— Жахливо! — підхопив де Ліма. — Коли б ще хоч зразу… Вони знущалися з нього близько року, виймаючи мозок поступово, шматочками… Професор Гомез виявив це, вивчаючи якісь зміни в самому черепі, наростання якоїсь там тканини чи чогось схожого на це. Я на цьому не розуміюсь, але професор Гомез — авторитет!
Я підійшов до сеньйори Долорес і допоміг їй сісти в крісло.
— Не знаю, чи зможете ви в такому стані поїхати зі мною… — промовив я й, звертаючись до де Ліма, додав — Не розповідайте про такі речі ери дружині. Хіба ви не бачите?..
— Що з тобою, люба? — стривожився господар.
— Нічого… нічого… — відповіла вона через силу. — Мені вже краще… А з вами… я поїду. Я мушу поїхати. Хіба що… поліція…
— Що сталося? — злякався де Ліма.
— Ваша дружина хоче їхати зі мною по Маріо.
— Але ж отець благочинний пообіцяв…
— Маріо в інституті Бурта, — пояснив я.
— А може, все-таки подзвонити їв поліцію, — почала сеньйора Долорес.
— Звичайно, — невпевнено підтримав де Ліма. — Можна подзвонити… Хоча… мабуть, скоріше… сеньйор адвокат має рацію. Але чи вдасться вам його привезти?
— Я гадаю — вдасться. Не знаю тільки, чи зможе сеньйора…
— Нехай їде, — кивнув господар. — Зрештою, якщо вона відчує себе недобре, то почекає в да Сільва. В разі чого… — він затнувся і глянув на годинник. — Вам, здається, вже час.
— Сеньйор адвокат не хоче вести нашої справи, — промовила сеньйора Долорес.
Де Ліма вкляк на місці.
— Я ладний допомогти вам знайти іншого адвоката… — спробував я пом'якшити враження.
— Сеньйоре адвокате! Я не вірю!
— На жаль. Моє рішення остаточне. Якщо ви квапитесь, я сьогодні ж готовий передати судді ваше прохання про притягнення до відповідальності професора Боннарда. Але я, на жаль, вести цієї, справи — не буду. Виникли певні обставини, які так змінили ситуацію, що я змушений відмовитися.
Де Ліма гостро глянув на мене.
— Ви боїтесь їх? — запитав він.
— Кого?
— Можете бути зі мною відверті. Вони, напевно, спробують вас залякати. Але їхню оправу вже програно. Всі козирі в наших руках.
— Ніхто не пробував залякувати мене, — рішуче заперечив я, і цієї самої миті мені пригадалася вранішня розмова з Катериною. — Я не хочу втручатися в політику та й годі!
Господар допитливо дивився на мене.
— Як хочете… — промовив він, помовчавши хвильку. — Врешті, ми можемо передати страву комусь іншому. Але скажу вам щиро: ви робите дурницю. Добре проведена справа проти нинішнього керівництва інституту Бурта — це шлях до кар'єри. Я. не побоюся навіть сказати: до великої кар'єри! Хто може знати, що буде завтра?
Він замовк і замислився. Сеньйора Долорес вичікувально дивилася на мене, але я теж мовчав.
— Давайте зробимо інакше, — мовив нарешті де Ліма. — Я не вимагаю від вас негайної відповіді. Поміркуйте ще. Зараз ми поїдемо до префектури, по дорозі десь перекусимо. Вже скоро другий сніданок… А потім ви поїдете в Пунто.
— Я хотів би виїхати найпізніше о пів на другу.
— Отже, маємо ще півтори години. Часу — по зав'язку.
X
О пів на другу ми з сеньйорою Долорес були вже на шосе за містом. Всупереч моїм побоюванням, вона виявилася зовсім не втомливою супутницею. Вона дуже вміло підтримувала розмову, хоч нервове напруження, напевно, не полегшувало її завдання. Мене теж турбувало, як Катерина, а особливо професор Боннард, зустрінуть непрохану гостю.