Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
— А якщо вони не згодяться? Я зобов'язаний протягом двох тижнів з моменту відмови подавати юридичну допомогу своїм клієнтам.
— Ніхто не може тебе примусити. Мені здається, ти маєш право відмовитися від справи, сказавши, що вона тобі не до снаги.
— Тоді мені треб, а подати апеляцію до адвокатської колегії…
— Ну, то й подай.
— Але чому саме зараз? Що я скажу де Ліма? З якої причини?
— Причина проста і переконлива: ти не віриш, що професор винен, що він експериментував над Хосе Браго. Ясно?
— Ба! Саме зараз у мене й виникли щодо цього серйозні сумніви. Розтин засвідчив — на Браго експериментували. Професор Гомез — безперечно авторитет. Не кажучи вже про те, що це людина чесна і заслуговує повної довіри.
— Це не має ніякого значення, — голос Катерини звучав на диво байдуже.
— Як це — не має значення? Що ти кажеш?! — обурено вигукнув я.
— Та ти не нервуй. Це справді не має ніякого значення. Вір мені! Здається, ти можеш мені довіряти, — я відчув у її голосі нетерпіння.
— Гомез забрав череп Браго в лабораторію для докладного вивчення…
— Ну й нехай собі вивчає. Тебе це не обходить.
— Нічого не розумію…
— Ти сьогодні ж дізнаєшся про все. В полудень поїдеш у Пунто-де-Віста…
— Я тільки вчора ввечері звідти повернувся!
— Знаю. Можливо, цього разу ти додому не повернешся. Заночуєш в інституті.
— В інституті?!
— Нам треба багато про що поговорити. Може, професор Боннард доручить тобі вести справу Браго.
— Я не зможу прийняти такої пропозиції. Закон забороняє вести оправу супротивної сторони. Та й, зрештою, це суперечить етиці…
— Можливо, ти й маєш рацію, — зітхнула Катерина. — Я, на жаль, не знаю законів. Але так чи інакше, будь сьогодні пополудні в Пунто-де-Віста.
— Я нічого не розумію, і все це дедалі менше мені подобається…
— Слухай уважно! Приїхавши в Пунто-де-Віста, зайди до Альберді і почекай там Маріо. Можливо, він прийде не сам, а пришле свого товариша, сільського хлопця. Звуть його Ігнасіо. А втім, священик його добре знає. Альберді скажи, щоб він не хвилювався за небожа. Коли він не прийде сам, ти зустрінешся з ним в інституті у Боннарда. Маріо або Ігнасіо скажуть тобі, як туди дістатися, щоб тебе не помітили люди да Сільва. Оце, власне, і все.
Я дратувався дедалі дужче.
— Не знаю, чи повинен я взагалі зустрічатися в Боннардом. Навіть коли відмовлюся вести справу де Ліма.
— Мені відомо, що професор поводився з тобою не вельми ввічливо, але то було непорозуміння. Тепер усе гаразд. Він ладний навіть вибачитись!
— Не про те йдеться. Я зв'язаний фаховою таємницею.
— Можу тебе запевнити, що ні я, ні Боннард не збираємося витягати з тебе будь-яких довірених тобі родиною де Ліма секретів.
— То чого ж я маю туди їхати, та ще й таємно?
— Дізнаєшся на місці.
— Я можу наразитися на серйозні неприємності…
— Звичайно, наразишся, коли й далі дозволятимеш де Ліма водити себе за носа, — непривітно відповіла вона.
— Поки що водиш мене ти! А найгірше — я не знаю, чого ти хочеш.
— Приїдеш — дізнаєшся.
— Невже підтвердилася твоя гіпотеза?
— Ні, ні! — квапливо заперечила Катерина. — А сеньйору де Ліма запитай ще при нагоді, що сталося з рукописом роману «Вежа без вікон». Мене цікавить, як вона на це зреагує.
— Я й справді не знаю, що мені робити… — Передусім виспатися!
Катерина поклала трубку.
Порада була до речі, але здійснити її було важко. Надто багато сумнівів лізло в голову. Тільки після сьомої мене зморив нервовий неглибокий сон.
Прокинувся я перед десятою. Я залюбки поспав би ще кілька годин, але, звичайно, це залежало не від мене. Тому я тільки прийняв душ і зателефонував родині де Ліма, сповіщаючи про свій візит. Трубку взяла сеньйора Долорес. Вона була в доброму гуморі і говорила щось про приголомшливе враження, про благочинного Алессандрі, про повернення Маріо додому, але розповідь її була хаотична, і я не дуже второпав, що до чого.
Дорогою я заїхав у бар випити кави. Біля мене, коло шинквасу, стояв якийсь чоловік і читав газету. Я глянув йому через плече і мало не впустив чашки. На першій шпальті газети я побачив заголовок великими літерами:
«Злочин в інституті імені Бурта»…
Під ним дрібніше:
«Розкритий через шість років слідчими органами.
Знаменитого письменника Хосе Браго протягом багатьох місяців піддавали нелюдським експериментам».
Я так різко поставив чашку, що недопита кава розлилася по шинквасу, і вибіг на вулицю. Кіоск стояв біля входу до бару. Я купив кілька газет і заходився їх гортати. Всюди — величезні заголовки про «Злочинні експерименти», які провадилися в інституті імені Бурта, про ексгумацію останків Хосе Браго і наслідки експертизи професора Гомеза; навіть про те, що перед смертю письменник вернувся в лоно святої церкви.