Поріг безсмертя

Я сів у машину і почав читати уважніше. Тепер я помітив, що тон преси не одностайний. Перед у роздуванні сенсації і нападках на інститут Бурта вела бульварна преса, і це було зрозуміло. Чимала за обсягом щоденна газета християнсько-демократичної партії «Темпо» була багато обережніша і поміркованіша, взагалі не вживали слова «злочин» і обмежувалася напівофіційними заявами слідчих органів. Про навернення Браго священиком Альберді побіжно згадувалось на другій сторінці. Ще стриманіша була урядова преса, особливо газети лівого ухилу.

Зрештою, повідомлення справді були скупі і, коли не брати до уваги репортерських домислів і пліток, навіть про наслідки судово-медичної експертизи можна було довідатися тільки те, що в черепі Браго є чимало отворів, існування яких важко пояснити потребами лікувальних процедур.

Знімків було небагато. «Нотісіас де Ультіма Хора», звичайно, надрукувала знімок розкритої труни. Велика біла стрілка показувала на хрестик у руках небіжчика. Одна з газет помістила також фото, на якому були ми з священиком Альберді. До того ж мене охрестили адвокатом приватного обвинувача. Прізвища де Ліма ніде не згадувалося. Так само я майже ніде не знайшов і прізвища Боннарда. В основному напад було скеровано на інститут Бурта як юридичну особу. Єдиний виняток — коротка стаття на першій сторінці популярної газети «Експрессо» під заголовком: «Чому потурають злочинним експериментам?» Автор статті не відповідав на своє запитання, але прозоро натякав, що деякі високопоставлені особи знали про експерименти в інституті Бурта, а також, що директор інституту, професор Боннард, має впливових друзів.

Переступаючи поріг квартири родини де Ліма, я вже наважився поставити питання відкрито.

— Що з вами скоїлось? — запитала господиня, проводжаючи мене до вітальні. — Я чекаю на вас майже годину. А ви обіцяли, що будете через п'ятнадцять хвилин.

— Де ваш чоловік?

— Ось-ось має повернутися. Він хоче неодмінно побачитися з вами, перш ніж ви подасте офіційний позов… Прошу вас, сідайте, сеньйоре адвокате.

— Маріо вдома? — спитав я, сідаючи в крісло.

— Звідкіля?.. Я ж вам казала, що благочинний Алессандрі привезе його після обіду. Я дала телеграму братові.

— Ваш син в інституті Бурта!

Враження було приголомшливе. Сеньйора Долорес якусь мить стояла, дивлячись на мене широкими з подиву й страху очима, потім важко опустилася в крісло.

— Я знала, ще так буде! — раптом вибухнула вона. — Це ви довели до цього! Ви не хотіли мене слухати! Ви радили залишити Маріо в Естебано… А я, дурна, вірила вам!

— Мені дуже прикро… — невпевнено промимрив я, трохи спантеличений різким наступом.

— Що ж тепер буде? Треба повідомити поліцію. Негайно! — вона схопилася з крісла й підійшла до апарата, що стояв на столику. — Вони його там замордують! Як Хосе! Телефонуйте! Найкраще, коли повідомите ви!

Де Ліма підбігла до мене й потягла до телефону.

— Вгамуйтеся. Хлопцеві ніщо не загрожує, — промовив я по-дружньому. — Я знаю це напевно.

— Ви тільки втішаєте мене… Ну, телефонуйте ж! Хутчій!

— Я можу зателефонувати, коли ви так уже хочете, — вів я далі так само лагідно. — Однак, мені здається, буде краще, коли ми дочекаємося вашого чоловіка. Я знаю напевне, що Маріо перебуває в інституті з доброї волі і ніхто там не збирається силою його утримувати. Зрештою, можу вам присягтися: сьогодні ввечері, а найпізніше завтра вранці я сам привезу його додому. По обіді я їду в Пунто-де-Віста і зроблю все, щоб умовити його повернутися.

— А вас до нього допустять?

— Безперечно.

— Я поїду з вами!

Справа починала повертати на гірше.

— Не знаю, чи буде це правильно… — обережно відповів я.

— Матері не пустять?! То ви сумніваєтесь? Ви просто мене втішаєте! А я все одно не всиджу вдома. Я й так туди поїду.

Я не бачив іншої ради, як погодитися.

— Гаразд. Я візьму вас. А втім, ми ще послухаємо вашого чоловіка.

Сеньйора де Ліма квапливо глянула на годинник.

— Він уже мав прийти. Коли ви хочете виїхати?

— Найпізніше о першій.

— Уже пів на дванадцяту. Ви встигнете побувати в судді?..

— Саме про це я й мушу з вами поговорити, — скористався я нагодою. — Мені хотілося б, щоб ви правильно мене зрозуміли. Повірте — моє ставлення до вас, особливо до вашого сина Маріо, не змінилося. Але, подумавши, я дійшов висновку: буде краще, коли ви з чоловіком візьмете собі іншого адвоката.