Велике плавання

До речі, обов'язки по кухні мені не заважали цим займатися, бо вже майже тиждень не було чого варити. Вчора, правда, ми з кухарем вигребли останні крихти з мішків з-під сухарів і зварили юшку, зате питтєву воду пан наш, адмірал, дозволив вживати в необмеженій кількості, і кожен тепер упевнився, що пливти нам залишилося вже недовго.

9 жовтня, відстоявши вахту з восьмої години вечора до дванадцятої ночі, я, не міг дочекатися матроса Каспара Бідолахи, який мав мене змінити. Біля першої години ночі з'явився Хуан Роса, сусід Бідолахи по ліжку, і сказав, що Каспар лежить і марить. І тільки о другій годині я передав вахту Таллерте Лайєсу.

Не чуючи ніг під собою, я добрався до ліжка і заснув негайно. Було зовсім видно, коли, розплющивши очі, я побачив Орніччо, який вже, певно, давно термосив мене за плече. Незадоволений, я хотів повернутися на другий бік, але Орніччо прошепотів мені на вухо:

Нещастя, Франческо, вставай негайно!

Сон вмить відлетів од мене, і я підхопився на ноги.

— Нещастя, Франческо, — сказав Орніччо. — Хтось уночі витягнув чіп з бочки і випустив питтєву воду.

— Ні краплі не залишилось? — вигукнув я з жахом.

— Залишилося трохи води на дні. Її вистачить лише на те, щоб наповнити маленьку бочку з-під хереса, що стоїть в адміраловій каюті.

— Боже мій, боже, — вигукнув я, — горе нам! Що ми тепер робитимемо?

— Тихше, — прошепотів Орніччо, затуляючи мені рота рукою. — Вже ж бо ми з тобою ніяк не повинні розгублюватися.

— А що матроси? — спитав я занепокоєно.

Замість відповіді Орніччо підняв руку. З палуби долинав тупіт ніг, глухий шум, неначе впало щось важке, прокльони і лайка.

— Це вони розправляються з Таллерте Лайєсом, під час вахти якого сталося лихо.

— Так йому і треба, — сказав я. — Він почав з карти, а закінчив водою. Тільки навіщо йому було потрібно вчинити такий злочин?

Одягаючись на ходу, я побіг за Орніччо.

Гурт матросів оточив блідого, як смерть, англійця, який із зв'язаними руками і ногами лежав біля купи ящиків.

— Що вчинила ця людина? — пролунав позаду нас голос синьйора Маріо.

Матроси розступились, даючи дорогу секретареві.

— Ми застали його з чопом у руці, — відповіло кілька голосів. — Він стояв і дивився, як вода з бочки витікала в море.

— Це брехня! — сказав англієць. — Перебуваючи в сторожовій корзині, я почув дзюркіт води. Мені здалося, що десь у борту появилась пробоїна і вода проникла в трюм. Я негайно спустився вниз і побачив темну постать людини, яка кинулася від мене. Підозрюючи щось лихе, я пішов на плескіт води і побачив бочку і біля неї вийнятий чіп.

— Що за людина? Нехай він покаже, кого він бачив уночі, — загомоніли в натовпі. — Яка вона на зріст? Як зодягнута?