Новітнє вчення про тлумачення правових актів

В одному із рішень Європейського Суду з прав людини зазначалось на те, що право мирного володіння майном, передбачене ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, може застосовуватись до великої кількості речей, вимог, майнових прав та інтересів. Для визначення змісту поняття власності у практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені такі критерії як економічна цінність права чи інтересу і адекватне визначення об’єкта володіння[98]. Не слід вважати, що Європейський Суд з прав людини дав розширене тлумачення понять права власності, права володіння чи майна. При тлумаченні ст. 1 Протоколу[99] Європейський Суд, по-перше, виходив із того, що поняття «власність» для цілей тлумачення Конвенції та протоколів до неї має автономне значення, тобто не залежить від того, який зміст вкладається в це поняття відповідним національним законодавством. По-друге, Європейський Суд виходив із закріпленої в преамбулі Конвенції її мети, якою є «захист і розвиток прав людини і основоположних свобод». Це підштовхувало до широкого розуміння права власності, до розгляду його як такого, що охоплює собою не тільки права на матеріальні речі, а й певні інші права та інтереси, що складають матеріальний актив. По-третє, при тлумаченні ст. 1 Протоколу Європейський Суд враховував принцип верховенства права, що також закріплений у преамбулі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Стосовно здійснення правосуддя судами України із викладеного випливає, що при застосуванні національного законодавства право власності мас розумітись так, як воно визначається у ст. 316 ЦК та як його зміст розкривається у ст. 317 ЦК. Якщо ж до спірних відносин підлягає застосуванню ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, то і право власності треба розуміти широко, як це склалось у практиці Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна» «умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря». Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК «зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства». Виникає думка з урахуванням ч. 1 ст. 628 ЦК витлумачити термін «умови договору», що вживається в ч. 4 ст. 10 названого Закону, як умови, погоджені сторонами, і «умови, що є обов'язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства». Але таке тлумачення цього терміну суперечить тому його розумінню, яке випливає із ст. 10 зазначеного Закону. Тут про умови договору йдеться виключно в розумінні умов, погоджених сторонами. При цьому ч. 2 ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна» ставить вимогу відповідності істотних умов змісту типового договору оренди відповідного майна, що затверджується у встановленому цією статтею порядку.