Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Пряме встановлення актами законодавства гарантій є прямим встановленням суб’єктивного права у правовідносинах між гарантом (зазвичай — державою) та управненою особою. Права цієї особи у відносинах з третіми особами із гарантій лише випливають. Оскільки права особи у відношенні до іншої особи охороняються державою, то із прямо передбаченого актом законодавства права особи випливає обов'язок держави це право гарантувати, забезпечити. Цей зв’язок нормативно-правових положень, що встановлюють права, з одного боку, та їх гарантій, — з іншого, можна наглядно показати на прикладі закріплення трудових прав працівників (ст. 2 КЗпП) та гарантій них прав (ст. 51 КЗпП). Зміст кожної із цих статей є дуже близьким до змісту іншої статті.
Тому із прав, що закріплені в ст. 2 КЗпП, випливають і висновком від попереднього правового явища (прав) до наступного при тлумаченні виявляються відповідні гарантії, а із гарантій, закріплених у ст. 51 КЗпП, випливають і висновком від наступного правового явища (гарантій) до попереднього при тлумаченні виявляються відповідні права працівників у їх відносинах з роботодавцями. Але від Радянського Союзу Україна успадкувала традицію заідеологізованості трудового законодавства. Звідси — прагнення спеціально закріпити гарантії, хоч, наприклад, у цивільному праві такого немає.
Гарантіями, які встановлені Конституцією (недоторканості житла (ст. 30), таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31), свободи пересування, вільного вибору місця проживання (ст. 33) тощо), також прямо встановлюються права людини і громадянина тільки у відносинах з державою. Права людини і громадянина у відносинах з третіми особами звідси лише випливають. Вони виявляються при тлумаченні висновком від наступного правового явища (гарантій) до попереднього.
4. Обов’язки учасників правовідносин встановлюються прямо за допомогою формулювання типу «особа зобов’язана». Часто для прямого встановлення обов’язків використовуються формулювання типу «особа повинна». Рідше обов’язок встановлюється прямо за допомогою формулювання «особа має» (щось зробити). Так, згідно з ч. 1 ст. 661 ЦК, за певних умов «продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки». Використовується і формулювання «особа несе обов’язок» (відповідно до частини першої ст. 26 Конституції України «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах… несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України...»).
5. При використанні правотворчими органами правових конструкцій так званих відсильних та бланкетних норм правові приписи також слід вважати встановленими актами законодавства прямо. У таких випадках виявлення змісту правових приписів не потребує будь-якого лінгвістичного перетворення тексту, а потребує тільки звернення до джерела, до якого правотворчий орган відсилає та із якого виявляється цей зміст.
Тільки недостатньою науковою розробкою проблематики, про яку йдеться, можна пояснити твердження, згідно якого слід розрізнювати три способи викладення правових норм в актах законодавства (повний, відсильний і бланкетний). Звичайно, треба розрізняти випадки, коли законодавець у певному нормативному положенні повністю розкриває (прямо і непрямо) зміст прав та обов’язків учасників відповідних правовідносин, від випадків, коли він відсилає до іншого конкретного законодавчого положення чи до визначеного тільки у найбільш загальному вигляді положення. Але ж не можна не враховувати ту обставину; що законодавець під прямим встановленням (передбаченням. визначенням) правових приписів розуміє дещо інше, а термінологія законодавця для юриста є найбільш прийнятною.
Частина перша ст. 117 Конституції України надає Кабінету Міністрів повноваження видавати постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання, «в межах своєї компетенції». Але ця компетенція визначається не в ст. 117 Конституції, а в її ст. 116. Це не є підставою для заперечення твердження про те, що ст. 117 Конституції разом із ст. 116 Конституції прямо встановлюють повноваження Кабінету Міністрів видавати постанови і розпорядження з питань, передбачених ст. 116 Конституції. Інша справа, що такі широкі повноваження Кабінету Міністрів не погоджуються з принципом верховенства права, який вимагає чіткого визначення меж, цілей та процедур нормотворчої діяльності органів виконавчої влади.