Жак фаталіст і його пан

— Ніколи ще не були ви мені такою милою, такою чарівною, як у цю мить, і якби мій минулий досвід не запевняв мене в протилежному, я повірив би, що люблю вас тепер більше, ніж будь-коли раніше.

І, кажучи так, маркіз узяв її руки й почав їх цілувати... (Жінко — Що там? — Покупець на солому. — Подивись у реєстр. — А де реєстр?.. Чекай, чекай, уже знайшов). Мадам де Ляпоммре затаїла в собі смертельну образу, що краяла їй серце, і почала знову говорити, звернувшися до маркіза такими словами:

— Але, маркізе, як нам тепер бути?

— Виходить на одне, що не ошукали ні ви мене, ні я вас. Ви маєте повне право на мою пошану, і мені здається, що не зовсім утратив і я своє право на вашу: будемо зустрічатися й далі з таким довір'ям, на яке дозволяє найінтимніша дружба. І це заощадить нам усю ту нудоту, зрадництво, всілякі закиди і без кінця зіпсований настрій — усе те, що звичайно супроводить погасле кохання. Ми будемо єдині в своєму роді. Ви здобудете всю вашу попередню свободу, а мою повернете мені; ми вийдемо в світ. Ви повідатимете мені про свої перемоги, а я не таїтимуся з своїми перед вами, якби вони мені трапилися, в чому я дуже сумніваюся, бо по вас я буду дуже перебірливий. Це ж буде чудово! Ви допомагатимете мені своїми порадами, а я не відмовлю вам своїх, коли ви їх потребуватимете чи трапиться вам опинитися в небезпечних обставинах. Бо хто може передбачити, що станеться?

Жак: Ніхто.

Господиня: І дуже можливе, що чим далі я шукатиму, тим більше порівняння буде на вашу користь, і я повернуся до вас ніжніший і пристрасніший, переконаний більше, ніж будь-коли, що мадам де Ляпоммре була єдина жінка, здібна мене ощасливити. По такому поверненні можна буде закладатися на що завгодно, що до кінця моїх днів1 я лишуся вірний вам.