Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Пан: Так, при кінці найпідступнішого зізнання.
Господиня: Маркіз Дезарсі й мадам де Ляпоммре обнялися, захоплені одне одним, і попрощалися. Чим більше пані мусіла стримувати себе в його присутності, тим гостріший опав її біль по його відході. «Отже, це чиста правда, — подумала вона, — що він мене вже не любить»... Не буду вам переказувати в подробицях, до яких вигадок ми, жінки, вдаємося, коли чоловіки нас залишають, щоб ви не дуже собою пишалися. Я вам сказала, що ця жінка була горда, а ще в далеко більшій мірі мстива. Коли вляглося перше обурення, вона, в цілковитому спокої почавши обмірковувати заподіяну їй зневагу, замислила помсту, але таку жорстоку помсту, таким несвітським робом здійснену, щоб була вона на страх усім тим чоловікам, які важаться спокусити та й обдурити чесну жінку. Вона помстилася, і помстилася жорстоко; її помста пішла великим розголосом, але нікого не навчила; бо й по тому всьому нас, жінок, так само огидно спокушають й обдурюють.
Жак: Може, інших і так, але не вас!..
Господиня: На жаль, мене в числі перших! О, які ми дурні! Хай би вже й так, якби ті огидні чоловіки на замінах щось могли зискати. Та годі про це... Але з чого було їй починати? Вона ще й сама не знала; вона прикидала сяк і так, обмірковувала...
Жак: А що якби, заки вона обміркує...
Господиня: Добре кажете. Але обидві наші пляшки порожні... (Жане! — Пані? — Дві пляшки, з тих, що там геть у кінці, за в'язками дров. — Розумію). Обмірковувала вона собі сяк і так, і ось що їй спало на думку. Мадам де Ляпоммре знала одну жінку з провінції, яка мала процес у Парижі і мусіла приїхати туди разом з своєю дочкою, молодою, вродливою, добре вихованою дівчиною. Знала й про те, що ця жінка, програвши процес і лишившися без нічого, зійшла до утримування кишла розпусти. Сходилися в неї, грали, вечеряли, і за звичаєм один чи два відвідувачі лишалися, щоб перебути з господинею чи дочкою ніч, на вибір. Вона послала одного з своєї служби розшукати цих істот. Так розшукали їх і запросили до мадам де Ляпоммре. Ці жінки, що прибрали собі прізвище мадам і мадмуазель Енон, не змушували себе довго чекати; другого ж дня мати подалася до мадам де Ляпоммре. По перших привітаннях мадам де Ляпоммре запитала в Енон, що та робила й що робить від того часу, як програла процес.
— Щоб сказати щиру правду, — відповіла Енон, — я живу при небезпечному, гидкому і мало прибутковому ділі, яким сама гидую, але нужда всього навчить. Я вже майже вирішила віддати свою дочку до опери, але в неї слабенький голос, хібащо в хаті співати, а танцюристки з неї ніколи доброї не було. Під час і після процесу я водила її між судовими урядовцями, великим панством, між прелатами й фінансистами, які брали її на деякий час, а потім лишали. Не тому, щоб вона не була гарна, як янгол, чи їй бракувало смаку й тонкощів; але їй бракує нахилу до розпусти, таланту збуджувати пристрасть пересичених панів. Але що нам найбільше пошкодило, так це те, що вона залюбилася в одного молодого абата на доброму становищі, але безвірника безбожного, розпусника, лицеміра й антифілософічну людину. Не буду називати його вам на ймення, скажу лише, що він найостанніший з тих, хто, щоб стати єпископом, обирає ту дорогу, яка найпевніша й одночасно вимагає найменше таланту. Не знаю, що там доводилося слухати моїй дочці, якій він щоранку приходив читати в чернетках свої рапсодії, приготовані на читання при обіді чи вечері. Хто зна, вийде з нього єпископ чи ні. На щастя, вони посварилися. Моя дочка якось запитала його, чи він знає тих людей, проти яких пише; він відповів, що — ні; а чи має він інші погляди, ніж ті, які сам висміює; він відповів також, що — ні. Тоді моя дочка розхвилювалася з обурення і сказала йому, що він грає злу й фальшиву ролю, гіршу якої не можна й придумати.
Мадам де Ляпоммре запитала її, чи багато людей знають їх.
— На жаль, навіть дуже багато.
— Як я бачу, ви не маєте великої втіхи з вашого діла?
— Жодної, і моя дочка запевняє мене щодня, що най-нещасніша в світі доля була б любіша їй, ніж теперішня. Її опадає таке пригноблення, що врешті відгонить від неї всіх...
— І якби мені впало на думку обом вам, одній і другій, влаштувати розкішне життя, ви, певно, були б не від того?
— Цілком певно.
— Ішлося б лише про те, чи могли б ви мені обіцяти, що будете найсуворіше дотримуватися порад, які я вам даватиму.
— У цьому можете бути певні, незалежно від того, які будуть ваші вимоги.
— І будете до моїх послуг на кожну мою вимогу?
— Ми вже готові виконувати всі ваші накази.
— Мені вистачає вашого запевнення; повертайтеся додому, і вам не доведеться довго чекати моїх наказів. Тим часом позбудьтеся своїх меблів, продайте все, не лишаючи собі навіть одежі, у якій вас легко впізнають, бо саме це не входить у мої пляни.