Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
Жак: Моє схвалення має таку саму вартість, як і кожне інше.
Господиня: Маєте собі, пане, слугу, який удає розумця і не дуже перед вами шанується. Я теж маю слуг, але не радила б їм дозволяти собі...
Пан: Мовчи, Жаку, не перешкоджай пані говорити.
Господиня, підбадьорена такими пановими словами, підводиться, приступає до Жака, береться обома руками в боки, забувши, що тримає Ніколь, випускає її з рук, і миттю Ніколь лежить на підлозі, порпаючися й б'ючися в сповитті, і гавкає на чім світ; господиня додає крику до гавкання Ніколь, вибухи Жакового сміху додаються до гавкання Ніколь і крику господині, а Жаків пан відкриває табатирку, бере понюшку табаки і не може стриматися від сміху. Пішов галас по всьому заїзду.
— Нанон, Нанон, мерщій неси пляшку з горілкою... Бідна моя Ніколь помирає... Розповий її... Яка ж ти невправна!
— Я роблю як ліпше.
— Як вона, бідна, плаче! Відступися звідси, я сама зроблю... Вона померла!.. Смійся, смійся, від світа дурню; є з чого справді сміятися... Бідна моя Ніколь померла!
— Ні, пані, ні, мені здається, що вона вичуняє; дивіться вона ворушиться.
Нанон натирає горілкою сучці носа і дає їй ковтнути; а господиня продовжує лементувати, шаліючи проти нахабних слуг. Тоді Нанон знову до господині:
— Дивіться, пані, вона розплющує очі, вона дивиться на вас!
— Бідне сотворіння, мов би очима говорить! Як тут не розчулитися?
— Попестіть її трохи, пані; промовте щось до неї.
— Ходи, моя бідна Ніколь; плач, моя дитино, може, тобі полегшає. Тварини, що й люди, мають ту саму долю; лютим ледарям, пащекуватим і зажерливим вона посилає щастя, а нещастя тим, що є найкращими сотворіннями в світі.
— Правда ваша, пані, немає справедливости на світі.
— Мовчи лишень, розповий її, однеси поклади на мою постіль і затям собі, що за найменший її крик відповідатимеш ти. Ходи, бідна тварино, я поцілую тебе ще раз, заки тебе віднесуть. Підійди ж бо сюди, дурна твоя голова... Ці пси, такі ж вони добрі; вони варті більше...
Жак: Ніж батько, мати, брати, сестри, діти, слуги, чоловік...
Господиня: А так, і не думайте сміятися, воно невинне, віддане вам, воно ніколи вам не заподіє зла. тим часом як інші...
Жак: Хай живуть пси! Бо немає нічого досконалішого під сонцем.
Господиня: Як і є щось досконаліше, то вже напевне не чоловік. Хотіла б я, щоб ви знали мірошникового пса, це коханець моєї Ніколь; немає між вами такого, скільки вас і на світі є, хто не почервонів би від сорому. Він приходить, ледве на світ займається, з віддалі, що буде більше одного льє, і застигає перед оцим вікном; він зідхає, зідхає так, що серце крається. Хоч під яку негоду не зрушиться з місця; дощ падає на нього, його тіло загрузає в пісок, так що ледве видно його вуха й кінчик носа. Чи ви здібні були б на таке для жінки, яку ви любите над усе на світі?
Пан: Це справді зворушливе.
Жак: Але де знайдеться така жінка, щоб варта була такої уваги, як ваша Ніколь?..
Одначе, пристрасть господині до тварин не була її головною пристрастю, як це могло б здаватися; головною її пристрастю було говорити. Чим більше хтось мав приємности й терпіння її слухати, тим більша була йому шана, отож і не треба було її довго просити, щоб вона продовжувала перервану історію про дивовижне одруження, до якої вона повернулася при одній лише умові, що Жак мовчатиме. Пан при-обіцяв, що Жак мовчатиме. Жак з байдужим виглядом розташувався в своєму куті, заплющив очі, насунув шапку на вуха і ггівобернувся спиною до господині. Пан відкашлявся, сплюнув, висякав носа, витягнув годинник, щоб подивитися, котра година, дістав табатирку, постукав по вічку, понюхав табаки; а господиня приготувалася до смакування пишної насолоди від свого цокотання.
Та щойно вона готова була починати, як почувся знову крик сучки.
— Нанон, доглядай бо ту бідну тварину... Це мене так запаморочило, що я не тямлю на чому й зупинилася.
Жак: Ви ще навіть не почали.
Господиня: Ці двоє людей, з якими я сперечалася за мою бідну Ніколь, коли ви прибули, пане...
Жак: Говоріть, панове...
Господиня: Чому?
Жак: Бо досі з нами поводилися з належною ввічливістю, і я привик до того. Мій пан називає мене Жаком, інші — паном Жаком.
Господиня: Я вас не називаю ні Жаком, ні паном Жаком... (Пані! — Що там? — Рахунок за кімнату число п'ять. — Подивися на розі каміна). Ці двоє людей належать до високої шляхти; вони повертаються з Парижу і прямують до маєтку старшого з них.