Повзе змія

Тільки тепер Максим оцінив свої дії за десятибальною шкалою й поставив собі тверду «одиницю». Видно, він справді цього ранку загальмований, день почався паскудно, нічого хорошого далі не обіцяє. Сплюнувши, засік на годиннику час. Коли секундна стрілка зробила два кола, він дав Манькові ще одну хвилину, а тоді рішуче посунув донизу.

Кафе-бар був невеличким напівтемним приміщенням з барною стійкою і чотирма брудними стоячими столиками. За одним із них зручно розмістилися троє хануриків, на іншому затишно вмостився Вова Манько. Він сперся на столик усією вагою свого тіла, поклав руки на його поверхню, на руки поклав голову. Поруч стояв порожній одноразовий стаканчик.

— Скотина! — процідив крізь зуби опер і штурхонув Вову в плече.

Результат виявився несподіваним: Манько ковзнув униз і сповз на підлогу. Трійця за сусіднім столиком зацікавлено спостерігала за цією батальною сценою. З недоречною бадьорістю, притаманною ефірові вихідного дня, хрипко репетувало радіо з кутка за баром.

— Е, мужик, давайте з розбірками на повітря! — гаркнула з-за стійки огрядна тітонька непевного віку.

— Скільки він випив? — наблизився до неї Макс.

— Вовка?

— Ви його знаєте?

— Його тут усі знають. На роботу щодня через нас ходить.

— Він же заходив сюди у нормальному стані!

— Для нього оце, — барменка кивнула на лежаче тіло, — вважай, нормальний стан. Щось він сьогодні низький старт узяв. Видно, вчора добре постарався. Поплив від ста грамів.

— Точно?

— У нього грошей більше не було. А ти взагалі для чого тут такий цікавий?

— Міліція, — Глод тицьнув жінці посвідчення майже під носа, аби краще роздивилася в напівтемряві.

— Міліція, — підтвердила барменка. Краєм ока Макс помітив, як трійця хануриків після її слів хутко рушила до дверей. З проблемою під назвою Вова Манько капітан Глод лишився сам на сам.

Присівши біля лежачого, опер навідліг ляснув його по щоці, потім — по другій. Після третього удару Вова розплющив очі, щось пробурмотів і почав підводитися. Глод допомагав йому, підтримуючи під руки. Він, доживши до тридцяти років, уже мав справу з різними покидьками, але огиду такої величезної сили відчував уперше. Цікаво, що в цьому мудодзвонові знайшла дівчина, молодша за нього на десять років, хоч якою вона була…

— Догрався Вовчик, — барменка активно коментувала появу міліціонера. — Він же шкоди особливої не робить, хіба напивається, але ж то собі шкода. Тут жалівся на жінку постійно, каже — покинула…

Манько вперто не бажав триматися не ногах. Глод нарешті остаточно і повною мірою усвідомив ідіотизм ситуації. Розтиснувши руки й дозволивши Вові сповзти по стінці на підлогу, він знову дійшов до стійки.

— Телефон у вас є?

— Службовий. У вас хіба нема?

Справді, хіба нема? Глод лапнув кишеню куртки, не знайшов мобільника, пригадав раптом, як учора тицьнув трубку Наталці, аби поставила на зарядку, а ранком з важкої голови забув. Дружина теж не нагадала, вона так само була сьогодні в якомусь непевному стані. Добре, з цим потім, спочатку чортів алкаш Вова, щоб його, падлюку, розірвало на хрін.