Tattoo. Читання по очах
- Автор: Васильченко Вячеслав
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Tattoo. Читання по очах». Краткое содержание книги:
– Це точно, – підморгнув Лисиця.
– А виграли хоч багато? – поставив логічне питання Григорій Михайлович.
– Десять тисяч, – ніби відрізав Ігор.
– Ну, не дуже, – покрутив носом сусід, але зразу ж і насторожився. – Чи це в доларах?
– Та ні, – розчарував його донкор. – У наших, у рідненьких.
– Тоді й не багато, – ще раз розчарувався дідусь. – Але я б не відмовився.
– Грайте – і виграєте, – радісно мовив Богдан, ніби був «обличчям» лотереї.
– Та я якщо й зіграю, то тільки в ящик, – без тіні суму сказала «спецівка». – Там точно не програю. Безпрограшно ж там.
– Це правда, – кивнув Ігор.
Лисиця тільки спостерігав. Старий ніби все говорить щиро. Жодного натяку на штучність. І детектор брехні б відпрацював ухолосту.
– Дякуємо! – поставив крапку Богдан. – Ви нам дуже допомогли.
– Та, хлопці, на скибку ваше «дякую» не намажеш, – запустив бізнес-дипломатію сусід. – Дідунику стопочку перекинути ж треба? Треба. А за побрехеньки мої Сонька в генделику не наливає. Уже й так у боргах як у шовках. Проспонсіруйте сьогоднішнє щастя.
Марченко дістав із барсетки гаманця і зробив його легшим на «Грушевського».
– Оце правильно, – розцвів Григорій Михайлович, ховаючи заробіток до нагрудної кишені з емблемою. – Так щастя біля мене ще й завтра потопчеться.
Дідусь і цього разу був щирим. Не Роберт же де Ніро, щоб обіграти на носовій хустинці всіх. За такий невеликий гонорар.
Журналісти попрощалися, і машина рушила на Донецьк.
– Цікавий екземпляр, – сказав Лисиця, пристібаючись паском.
– Абориге-е-ен…
Марченко знову почав дорожній фристайл. Між ямами. Підвіска ж не залізна!
– Пощастило з ним, – подивився у бокове вікно Богдан на занедбаний двір, за гнилим парканом якого ховалася напівзруйнована хата й сарай із проваленим дахом.
– І не пощастило з Мордовцевим.
Ігор устигав на два фронти.
– Утік? – запитав професор про те, що муляло.
– Схоже, – серйозно відповів донкор.
– Чи, може, й справді погостювати вирішив? – Лисиця подивився на водія. Ніби той знав відповідь. Але «шифрувався» під заклопотаного. – Перевірити б?
– Проб’ю, – вів далі «двофронтовість» Марченко. – Якщо, звісно, вони вилетіли з України. А щодо Магадана… – Ігор на трохи замовк, ніби прораховував ризики. – У мене ж там однокласник живе. Як поїхав одразу після школи, так і лишився. Водієм працює. Зв’яжуся з ним. Хай підворушиться. Не повинен відмовити… Не шилом, то швайкою.
– Це буде шикарно.
Лисиця справді зрадів. Бо цей Ігор реально класний хлопець. І працювати з ним просто й приємно. Добре, що він такий. А не бурундук, «забитий податками». На такого міг би легко нарватися… Слава Господу!..
– Не вірю я в такі збіги, – видав напружено Ігор. «Тема» його не відпускала. – Не збиралися їхати, а потім різко все змінилося. І саме після вбивства.
– Не факт. Може, заважало щось. Тримало. Чи грошей не було.
– Може. А після вбивства й з’явилися.
Лисиця задумався. Закусив нижню губу й подивився вперед.
– Тепер головне, щоб Гуся допоміг, – розважливо сказав донкор, а потім, схаменувшись, додав: – Сашко Гусєв. Однокласник. У принципі, він відповідальний і безвідмовний. Голову розіб’є, а допоможе.
– Тільки попередь, щоб не злякав. Бо заляже наш «свинячий кілер» у вічній мерзлоті. Якщо через убивство він туди й «змився».
– Скажу.
– А нам треба доню просканувати. Здається мені, що вона – та ще штучка. З таким «послужним списком». Тут точно щось та й може бути. Ревнощі. Конкуренція. І людські самці тут мало відрізняються від тваринних. Гін такий могли затіяти, що шекспірівські трагедії здадуться казкою про Колобка. Інстинкт. Дехто це називає коханням. А це лише боротьба за самку.
– Головне, щоб самки про це не почули. Загризуть. У них життя все цьому коханню присвячене. Кожен крок і кожен подих.
– Мовчатиму. Хочеться ще пожити. Та й поборотися за самку.
Марченко усміхнувся й нічого не сказав. Суто чоловіча розмова. Не для публіки. Трохи груба. Трохи цинічна. А разом – табу для жіночих вух. І не дай, Господи, порушити його необачним чоловічим вустам. Настане кінець світу. І в цьому чудова правда. У чоловіків є шикарний шанс тримати всесвітній баланс. Принаймні тут.