Спокутий гріх
- Автор: Дурунда Наталія
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Спокутий гріх». Краткое содержание книги:
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…
— Треба купити корм, — вирішив Тимур.
— Я б з радістю, — задумалася, наче щось згадала. — Але сьогодні хотіла поїхати в одній справі. Буду аж після обіду.
— Тоді я заберу улюбленця й погодую вдома, — запропонував, як варіант.
— Ні, ні, — відразу заперечила. — А якщо я залишу тобі ключі?…
— Можна й так, — зітхнув. — Приїду сюди й погодую. Домовились.
Емілія вперше з’явилася в будинку Мостових без попередження.
— Щось трапилося? — запереживала Уляна, зустрівши її на подвір’ї.
— Трапилося, — задоволено відповіла гостя. — Хочу забрати машину.
— Знайшла покупця? — запитала Мостова, автоматично відчиняючи гараж. — Шкода, — зітхнула. — Хороше авто, — глянула на новенький білий Ніссан Кашкай.
— Ні, — загадково примружилася Макарова. — Сідаю за кермо.
— К-куди?! — аж похитнулася від несподіванки Уляна.
— Я готова, — спокійно пояснила, впевнена, що подруга все добре розчула. — Більше немає страху.
— Т-а-ак, ану зайди у дім, — вхопила її за руку Мостова. — Розповідай, що там сталося у тому санаторії, — вмикаючи чайник, наказала. — Бо приїхала ти явно іншою людиною. На себе не схожа.
— Я кохаю, — без усіляких там прелюдій, видала Емма. — Це прекрасно і… здається, взаємно.
— Зачекай… — аж потрясла головою, яка ніяк не могла переварити стільки приголомшливої інформації відразу. — Ти його знаєш? Чи там познайомилася? Може, якийсь аферист?
— Познайомилися там, — підтвердила Емілія. — А от ти — добре знаєш цю людину, — остаточно добила нещасну Макарова.
— Давай, присяду біля тебе, — голосно зітхнула Уляна, опускаючись на м’який диван, — бо зараз просто не витримаю і впаду. — Про кого мова? — завмерла в очікуванні.
— Тимур Батурін, — нарешті видала Емма. — Ваш адвокат.
Від несподіванки Уляна аж відкрила рота, її очі ледь не повилазили з орбіт.
— Х-хто? — безсило прошепотіла. — Тимур? Але… як?…
— Ми випадково зустрілися, — пояснила Макарова. — Він приїхав у Закарпаття, щоб домовитися про маму. Хоче відвезти її у той самий санаторій. А потім… все якось само по собі закрутилося: дельфіни, песики… — розсміялася.
— О, Господи, — взялася за голову Уляна. — Не можу повірити. Тимур…
— Щось не так? — насторожилася Емілія. — Ти ж його знаєш? Він правда не одружений? — запереживала.
— Знаю, — добродушно усміхнулася Мостова. — Розлучений. Уже більше року. Хоча по факту з Тамарою вже давно не жили. Я їх разом і не пам’ятаю. У нього донька є, Діана. Ми в театрі бачилися. Років на дев’ять молодша за тебе… От же ж Тимур… — весело похитала головою. — Так, він прекрасний адвокат. З яких тільки ситуацій не витягував мого Ігоря, — захитала головою. — Треба визнати, в юриспруденції йому важко знайти рівних. Один з найкращих спеціалістів у своїй справі. Має власне адвокатське бюро. Щоправда… — на мить задумалася.
Емілія майже перестала дихати. Відчувала, що Уляна знає більше, ніж каже. І це не дивно. Такий чоловік, як Тимур, навряд чи одинокий.
— Була в нього молода пасія, — задумано продовжила Мостова. — Нора, здається. Але, якщо він зараз з тобою — значить, там все закінчено.
— Нора, кажеш, — сумно замислилась Емілія.
— Ага, — наливаючи чай, підтвердила. — Нора. Вони до-овго зустрічалися. Років чотири чи навіть п’ять, — стисла чоло, намагаючись згадати. — Дуже сподівалася, що після розлучення Тимур покличе її заміж. Але…
— Але? — зупинила на подрузі питальний погляд Емма.
— Не покликав, — розвела руками та.
— П’ять років зустрічався — і не покликав? — здивувалася Макарова.
— То не були якісь особливі стосунки, — байдуже скривилася Уляна. — Скоріше — здоровий спосіб життя, що називається.
— Але ж ти кажеш, вона сподівалася…
— Тимур не приховував, що майбутнього у них немає, — перебила її подруга. — Про це знали всі. Вона тішилася ілюзіями, сподівалась на свою молодість. То був єдиний її козир.
— Бачу, ви й справді добре знайомі. Розкажи про нього, — раптом попросила Емілія.
— Сильний, вольовий, — із задоволенням почала перераховувати найкращі якості Батуріна Уляна. — Відповідає за свої слова, не дає порожніх обіцянок.
Емілія відчула, як по тілу пробігли приємні мурашки. Згадала ранкову розмову з Тимуром. Наскільки сильно його образило те, що вона дозволила собі припустити, наче він кидає слова на вітер. Це ледь не поклало край стосункам, які ще й не почалися.
— Цілеспрямований, — насолоджуючись неабиякою увагою Емми, продовжувала згущувати фарби Уляна. — Ставить перед собою мету й досягає її, чого б це йому не коштувало. Розуміє, що головне, а що другорядне. На дрібниці не розмінюється. Успішний. Вміє заробляти гроші. Здатний забезпечити дорогих йому людей. Наприклад: Діану й Тамару. Хоч шлюбу вже немає. Відповідальний. Не боїться приймати доленосні рішення. Турботливий. Це й зводить з розуму всіх його обраниць. Ну й, нарешті — сексуальний. Не знаю, який він там у ліжку, але можу лише припустити… — заливаючись веселим сміхом, закотила очі.