Спокутий гріх
- Автор: Дурунда Наталія
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Спокутий гріх». Краткое содержание книги:
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…
— Одного разу я знайшла листи, які він писав мені. Але мама… — різко замовкла.
Тимур задумався…
— Люба, ти вінчана? — несподівано запитав.
— Яка? — відразу й не зрозуміла молода жінка, яка за своє життя й не пам’ятала, коли у церкві була.
— Ви з Антоном брали церковний шлюб? — серйозно перепитав Тимур.
— Ні, звичайно. А чому питаєш?
— Виходь за мене, — міцніше притис до своїх грудей. — Тільки, окрім паспорту, я хочу мати штамп ще й на серці…
— Ти віруючий? — здивувалася Емілія й глянула прямо в його ласкаві кавові очі.
— Не такий, як хотілось би, — сумно зітхнув.
— Не поспішаєш з рішенням? — якось боязко запитала, пам’ятаючи ранкову розмову. — Ми знайомі кілька днів.
— Наша зустріч не випадкова, — загадково відповів. — Я в боргу за тебе перед одним молодим священиком.
— Згідна, — ніжно запустила свої пальці у його волосся й приперлася чолом до чола. — Вийду.
— Тоді збирай речі й улюбленця, — ніжно цілуючи, попросив.
— Кудись їдемо? — захмеліло прошепотіла Емілія.
— Додому… — лагідно посміхнувся.
— Як шкода, що Емілія не приєднається до нас? — сумно мовила Діана. Сьогодні вони планували невеличку сімейну вечерю в ресторані на чотирьох: Тимур з дружиною і Діана з Максимом.
Але Емілії вже важко. Дев’ятий місяць вагітності. За якісь три з невеличким тижні вони з Тимуром чекають на поповнення родини. Хлопчик. Батурін почувався щасливим. То ж Максим теж увійшов у ситуацію і запропонував коханій провести вечір удвох, з батьком.
— Їй справді настільки важко? — переживала Діана. — Може, тоді й саму небезпечно залишати?
— Лікар каже — хлопчик великий. Уже добрих чотири кілограми набрав, тому матусі нелегко. Але небезпеки немає. Коли Еля не напружується — все гаразд, — заспокоїв.
— Ясно, — полегшено зітхнула і взялася за вечерю.
— Приємно бачити тебе справді щасливим, тату, — раділа за нього. — Еля — твоя жінка. Очі горять…
— А ти помітила?… — схаменувся Тимур.
— Що саме? — не зрозуміла Діана.
— Це той самий ресторан, — подивився навкруг. — Той самий столик, де ти казала, що Нора — не моя жінка. Я щойно згадав, коли…
— Я не помітила, а спеціально його замовила, — хитро посміхнулася Діана. — Тут у нас з Максимом мала відбутися перша романтична вечеря. Он за тим столиком, — кивнула головою. — Пам’ятаєш?
— А я прийшов і все зіпсував, — винувато продовжив Тимур.
— Тут ми хотіли все повторити, — розкрила перед ним карти Діана. — Тільки з хеппі ендом. Сімейна вечеря де всі щасливі.
— Парадоксально, що… — криво усміхнувся Батурін. — Як і того разу залишились ми з тобою удвох.
— Хоч не кажи, — засміялася Діана.
— Як Тамара? — обережно поцікавився, знаючи, що та не схвалює стосунки Діани з Максимом.
— Тату… — приклала серветку до уст, наче хотіла серйозно поговорити. — Ми з Максимом подали заяву на одруження. Весілля через два місяці. Але мама…
— Категорично проти, — докінчив Тимур, даючи зрозуміти, що його це зовсім не здивувало.
— Не те слово, — відвернулася й важко зітхнула.
— Все настільки серйозно? — аж перестав їсти Батурін.
— Сказала, якщо не передумаю — все покине, збере речі й повернеться до свого отчого дому на Закарпаття. Там у неї самотній старий батько. З ним і залишиться. А я… З тобою… Максимом… — нарешті не витримала й закрила обличчя руками.
— Ну все, все. Чш-ш, годі, — намагався заспокоїти дочку. — Ти — моя донька. А, значить, сильна. Хіба, виходячи заміж, жінка повинна думати про матір? — не знав, як вийти із ситуації.
Сподіватися на порозуміння між ними з Тамарою було годі. То вже й сліпому видно.
— Вона повинна — що?… — спитав.
— Думати про чоловіка, — утираючи сльози, важко докінчила Діана.
— Правильно, — погладив її волосся. — Усміхнись, — торкнувся обличчя. — Бо ще подумають, що хтось насилу тебе заміж видає. Ох, Тамара, — важко зітхаючи, відкинувся на спинку стільця. — Колись вона все зрозуміє. Наберись терпіння.
— А якщо й на весілля не приїде? — знов утерла сльозу Діана.
— Приїде, от побачиш, — запевнив Тимур. — Зараз просто блефує до останнього. Може, й не думає нікуди їхати.
— Максиму теж боляче, — знову взялася за вечерю.
— Можу собі уявити, — погодився Тимур. — Адже майбутня теща нещадно б’є у найслабше місце — фізичну неповноцінність. Але ж він чоловік? Нехай терпить. Жінки — вони такі, — хитро примружив очі.
— От не знаю, тату, чому мені з тобою так легко? — крізь сльози засміялася. — Наче й не вирішили проблему, а на душі потеплішало.