Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
На той момент керівникам новоствореного Громадянського форуму стало зрозуміло, що, всупереч їхнім власним намірам, вони здійснювали революцію. Щоб надати їй якийсь напрямок — і щоб мати, що сказати натовпам, які юрмилися на вулицях, — група, очолена істориком Петром Пітгартом, розробила «Програмні принципи Громадянського форуму». Вони коротко описували загальні цілі Форуму та були пізнавальним орієнтиром щодо настроїв і пріоритетів чоловіків та жінок у 1989 році. «Чого ми хочемо?» — запитує програма. 1. Правової держави. 2. Вільних виборів. 3. Соціальної справедливості. 4. Чистого довкілля. 5. Освічених людей. 6. Процвітання. 7. Повернення до Європи.
Поєднання шаблонних політичних вимог, культурних й екологічних ідеалів та згадка про «Європу» — характерно чеська риса, яка багато в чому сягала різноманітних ідей «Хартії–77» попереднього десятиліття. Однак тональність програми добре відтворювала народні настрої в ті п’янкі листопадові дні: прагматичні, ідеалістичні й водночас шалено амбітні. Настрій у Празі та по країні також був набагато оптимістичніший, ніж під час комуністичних «перетворень» в інших країнах. Це було наслідком швидких змін[482].
Через тиждень після кривавого придушення студентських демонстрацій партійна верхівка подала у відставку. Ще через тиждень Громадянський форум і Громадськість проти насильства (ГПН[483] — словацький двійник Форуму) були легалізовані та розпочали переговори з урядом. 29 листопада Федеральні збори на вимогу Громадянського форуму покірно прибрали з чехословацької Конституції епохальний пункт про «керівну роль» Комуністичної партії. Тоді уряд Адамця як компроміс запропонував створити нову урядову коаліцію, але представники Громадянського форуму за підтримки рішуче налаштованих натовпів, які тепер не полишали вулиці, категорично відкинули цю пропозицію.
Тепер комуністи вже не могли не помічати подій за кордоном: їхніх колишніх візаві зі східнонімецького уряду усунули від влади 3 грудня, Михайло Горбачов вечеряв з президентом Бушем на Мальті, а країни Варшавського договору готувалися публічно виступити із засудженням вторгнення в Чехословаччину в 1968 році. Останні чехословацькі комуністи з групи Гусака, зокрема прем’єр-міністр Адамець, дискредитовані та зраджені навіть власними наставниками, подали у відставку.
Після дводенного круглого столу (найкоротшого з усіх круглих столів того року) лідери Громадянського форуму погодилися сформувати уряд. Прем’єр-міністр словак Маріан Чалфа все ще був членом партії, але більшість міністрів — уперше з 1948 року — не були комуністами: Їржі Дінстбір із «Хартії–77» (який лише п’ять тижнів тому був кочегаром) мав стати міністром закордонних справ; католик-правник Ян Чарногурський з ГПН — віцепрем’єр-міністром; Владімір Кусі з Громадянського форуму — міністром інформації; а дотепер невідомий економіст, прихильник вільного ринку Вацлав Клаус повинен був очолити міністерство фінансів. 10 грудня новий уряд було затверджено президентом Гусаком, який невдовзі після цього подав у відставку.
Оскільки Александер Дубчек виринув на поверхню після двадцяти років невідомості, з’явилася ймовірність, що його оберуть президентом замість Гусака — частково як символ тяглості з обірваними мріями 1968 року, частково щоб комуністам було не так прикро, а також щоб просто заспокоїти радикалів у поліції та інших службах. Але щойно він почав виступати публічно, стало до сорому зрозуміло, що бідолаха Дубчек безповоротно відстав. Його вислови, стиль, навіть жести були притаманні комуністам-реформаторам шістдесятих. Здавалося, що він нічого не навчився зі свого гіркого досвіду, а натомість усе ще говорив про відродження добрішого, ніжнішого чехословацького шляху до соціалізму. Для десятків тисяч молодих людей на вулицях Праги, Брно чи Братислави він спершу був історичною цікавинкою, але невдовзі перетворився на надокучливу заваду[484].
Задля досягнення компромісу Дубчека обрали головою (тобто спікером) федеральних зборів. Президентом випало стати самому Вацлаву Гавелу. Лише п’ять тижнів тому уявити це собі було надзвичайно складно, тож коли такий заклик уперше прозвучав у підбадьорливому натовпі на вулицях Праги — «Havel na Hrad!» («Гавела в замок!»), — він м’яко його відхилив. Утім до 7 грудня драматург переглянув рішення, погодившись із думкою, що, якщо він погодиться на цю посаду, це може стати найкращим способом сприяти виходу країни з комунізму: 28 грудня ті самі комуністичні збори, які колись слухняно затверджували закони, через які Гавел й інші роками сиділи за ґратами, тепер обрали його президентом Чехословацької Соціалістичної Республіки. У перший день нового 1990 року новий президент амністував 16 тисяч політичних в’язнів, а наступного дня розпустив і саму політичну поліцію.
482
Автор, який тоді був у Празі, може засвідчити п’янке відчуття творення історії, що відбувалося на очах.
483
VPN, або Verejnosť proti násiliu (словацьк.). — Прим. ред.
484
Цей розрив поколінь чудово ілюструє карикатура в грудневому номері за 1989 рік однієї з недовговічних празьких студентських газет. Череватий дядько середнього віку в майці з огидою витріщається в люстерко для гоління на нечупарну жінку в дверях — у брудній розтягнутій нічній сорочці, бігуді та із сигаретою в зубах. «Ти не впізнаєш мене? — піддражнює вона його. — Я твоя мрія 1968 року».