Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
159 Сковорода має на думці слова Євангелії від св. Луки 15: 8: И/ій кал женл нліІцін дєсатв др3^/иъ, ащ погХвйтъ дрл^/иХ єдйнХ, не вжигуетъ лн св^тй/іник а, й по/иететъ ^рЗ/ИИнХ, Й Йфетъ при/і^жнш, дбндеже шврАфетъ.
160 Очевидно, Сковорода має на думці історію про титанів, які повстали проти Зевса й були покарані за це. Див. прим. З до поезії «Похвала астрономіи». Про богоборних "исполинов", котрі, як писав Євсевій Памфіл (Церковна історія, 1, 2, 18), "замислили відгородитися від неба стінами й у дикому безумстві збиралися йти війною на Всевишнього" [Еесевий Памфил. Церковная история. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 17], ідеться також у Біблії (див., зокрема: Перша книга Мойсеєва: Буття 6: 4). Інша слов'янська назва біблійних "исполинов" - "гіганты" [див.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 344 (третя пагін.)], а українська - "велетни" [див.: Климентій ЗіновІів. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С. 292-293].
161 Ця думка походить із фрагмента Сапфо: "о |j£v yaQ каАос, остстоѵ LSelv лєЛєтаї / о 5є кауаѲод айтіка каі каЛод єсттаї". У перекладі Марії Габлевич: "Хто гарний, є гарний очам, / А добрий стане так само гарний" [Габлевич М. 2600 років тендерної лінгвістики// Сапфо: Збірник статей / Упоряд. Олена Галета, Євген Гулевич (Центр гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка). - Львів, 2005. -С. 160 ("Соло триває... нові голоси", № 2: Тарас Лучук, "Catullus versus Sappho: переклад поза контекстом Тендерної лінгвістики": Лекція-2003 на пошану Соломії Павличко)]. Слід сказати, що Сапфо була добре відома в старій українській літературі. "Кажуть, - зазначав, наприклад, Іпатій Потій, - що знаний грецький поет Піндар написав якось вірші, де було надзвичайно багато всіляких прикладів та порівнянь, і подарував їх ученій панні на ім'я Сапфо. Однак та дівчина замість подяки присоромила його, мовивши, що вченим людям такими прикладами варто користатися, неначе присмачками або сіллю, щоб не занадто пересолити..." [РосіеуН. Odpis па list nieiakiego kleryka ostrozskiego bezimennego//
Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Санкт-Петербург, 1903. -Кн. 3. - Ст. 1054]. Свідченням природної єдності добра та краси для старих українських богословів був сюжет гріхопадіння. Допоки Адам та Єва не знали гріха, вони мешкали в раю нагими й не соромились своєї наготи, бо "самоє их безстрастіє и невинность бяше им аки одВяніє прекрасно" [Туптало Д. Дѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 4. - С. 39]. Це свідчить про те, що "чужда бо нагость всякія стамоты бяше, и красота єстественная доволнолѣпотно сіяше... А внегда преступити заповѣдь Господню Євьі ради Адаму, и нагость срамом облечеся, даже требовати єй смоковнаго листвія ко покровенію, и красота доброты лишися своєя..." [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 403].
162 Див. прим. 108 до циклу «Басни Харьковскія».
163 Гр. цаѵіа - 'натхнення'.
164 Плутарх розказує цю історію в 10-му параграфі трактату «Про Сократового демона» (580el0-f8) [див.: Плутарх. Сочинения. - Москва, 1983. - С. 509].
165 Пор.: "С Богом хоть за море, а без Бога ни до порога" [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. - Москва, 1957. - С. 36]; "Без Бога ні до порога" [Номис, № 7; Франко, № 865].
166 Сковорода алегорично тлумачить розказану Плутархом історію про Сократа й свиней.
167 Пор. зі словами Епіктета (бл. 50 - бл. 130 pp.): "'Це - філософ'. А чому? 'Та він же носить потертий плащ і довге волосся'" [Эпиктет. Беседы // Вестник древней истории. -1976. - № 2. - С. 224], або з латинськими ("Barba crescit, caput nescit" [Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Датинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. - Москва,
2006. - С. 49]) чи українськими ("Борода не робить мудрим чоловіка" [Франко, № 1474]) приказками.
168 Можливо, Сковорода переказує тут слова Пакувія з «Аттичних ночей» Авла Геллія: "Бо не може бути нічого більш негідного й незносного..., аніж коли ледарі й нероби, прикрившись бородою та плащем, перетворюють моральну науку й користь філософії на вправну балаканину та дуже красномовно засуджують пороки, бувши наскрізь ними пройняті..." [Авл Геллий. Аттические ночи// Памятники поздней античной научно-художественной литературы II—V века. - Москва, 1964. - С. 281]. Крім того, схожу картину змальовував також Дукіан у своєму діалозі «Ікароменіпп, або Захмарний політ» (29), де Зевс, мавши на думці філософів, каже таке: "Ці люди поділились на школи, вигадали різноманітні лабіринти міркувань і називають себе стоїками, академіками, епікурейцями, перипатетиками й іншими ще більш кумедними іменами. Прикрившись славним ім'ям Доброчесності, наморщивши лоби, довгобороді, вони розгулюють по світу, приховуючи свій негідний спосіб життя пристойною зовнішністю. Тим самим вони дуже нагадують акторів у трагедії: зніміть із них маску та шите золотом вбрання - і перед вами постане нікчемний чоловічок, годний за сім драхм грати на сцені" [Лукиан из Самосаты. Избранная проза. - Москва, 1991. - С. 489-490]. Зрештою, цей мотив характерний і для ранньохристиянської традиції. Він є, наприклад, в «Апології» (І, 4) Юстина Мученика ("поміж тими, котрі носять ім'я та одяг філософів, є також люди, які не роблять нічого, що б личило їхньому званню" [Святого Иустина Апология І // Ранние отцы Церкви: Антология. - Брюссель, 1988. - С. 275]).