Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося

Я вирушила до Токіо з наміром бути типовою людиною, яка їде в Токіо. Абсолютного переконання, що я маю право на подорож у таке екзотичне місце в мене не було, тож я прикинулася людиною, яка дістає задоволення від подорожей. Який одяг взяла б із собою така людина? Який би одяг їй подобався, в чому вона мала би найкрутіший вигляд. Точно не в запраних футболках. Я спакувала сумку, як досвідчений джетсетер, а не людина, що боїться літати. Мені здавалося, що така особа мала би багато знати про Японію, тож прочитала роман Харукі Муракамі та книжку з історії Токіо. І чи така людина дозволила б собі страждати від джетлаґу? Ніфіга. Вона б почала давати жару щойно приземлиться.

Тримаючи в голові таку версію себе, я сказала «так» невідомому, всупереч глибокому дискомфорту. Їла свіжого вугра. Наскільки свіжого? Він був живий і плавав у акваріумі кілька хвилин до того, як я його поглинула. У день сольного польоту до Кіото я блукала бамбуковим лісом під дощем і слухала мантри буддійських монахів. Їхні голоси вібрували в моїй душі так, що я досі їх відчуваю. Якось я збула ніч із високим хлопцем в класних окулярах, що вивчав середньовічний Буддизм, а коли наступного ранку мій телефон розрядився, зорієнтувалася у токійській системі метро і дісталася додому самостійно. В Японії я прикидалася людиною, яка насолоджується життям, аж поки якось, одного вечора, виявилося, що співаю якесь жахливе караоке в барі з новими місцевими друзями, і я усвідомила, що таки стала людиною, яка насолоджується життям. І я кайфувала на повну, горлаючи пісню Purple Rain.

Я дійшла до розуміння того, що подорожі — це не вишукана розкіш поза моїми можливостями. Подорожі — це важлива складова життя. Вони дарують задоволення, розширюють знання про світ, а найважливіше — показують іншу перспективу. Подорожі дають мені свободу від щоденних турбот, що в «нормальному» житті стають для мене тягарем. Ці поїздки не мусять бути такою ж пригодою, як мандрівка в Токіо на два тижні. Кожна поїздка може стати для мене «мандрівкою», якщо я так до неї поставлюся. Виїзд на пляж, дві години в красивій бібліотеці, пропустити сніданок, а натомість зазирнути у Детройтський Інститут Мистецтв. Це все враховується. Одна з моїх улюблених мандрівок — це самотня екскурсія в містечко Охай у Каліфорнії. Туди їхати годину-півтори від Лос-Анджелеса, тож я виїжджаю рано-вранці, щоб сходити на ринок. Потім ліниво плентаюся вулицями і вбираю в себе магічне, золотисте світло долини. Спостерігаю за сонцем над Медитативною горою, за небом, розцяцькованим неймовірними пасмами червоного й помаранчевого. Потім іду у свій улюблений бар, слухаю джаз на вінілі і випиваю саке. Поїхати до Охая не так складно і коштує рівно стільки, скільки півбаку бензину, — проте я їду туди із наміром, влаштовую з цього подію. Моє сприйняття подорожі перетворює одноденну поїздку на життєствердну мандрівку.