Першому гравцеві приготуватися

Я зітхнув з полегшенням. (Значно пізніше я дізнався, що ключі не можна передавати. Ви не могли кинути його чи передати іншому аватару. І якщо в момент смерті ви володіли ключем, він зникав разом з вашим тілом.)

— Ось тобі й відповідь, — зауважила вона, посміхаючись. — Це все-таки зона без PvP. — Вона в повітрі намалювала мечем вісімку, а тоді плавно помістила назад у піхви на спині. Дуже круто.

Я заховав і свій меч, але без ефектних рухів.

— Галлідей, напевно, не хотів, щоб хтось змагався за право зіграти з королем.

— Так, — сказала вона, все ще посміхаючись. — На щастя для тебе.

— На щастя для мене? — відповів я, склавши руки на грудях. — Чому це?

Вона вказала на порожню платформу позаду мене.

— Тобі ж напевно дуже бракує очок здоров’я після битви з Асерераком.

Отже… якщо Асерерак перемагав у «Joust», потрібно було з ним битися. Добре, що я виграв. Інакше я би десь прямо зараз створював нового аватара.

— У мене достатньо очок здоров’я, — збрехав я. — Цей ліч був повним хирляком.

— Та невже? — сказала вона підозріло. — Я п’ятдесят другого рівня, і він майже вбивав мене кожного разу, коли я з ним боролась. Щоразу перед спуском сюди доводиться запасатися додатковими лікувальними зіллями. — Змірявши мене очима, вона додала: — Я також впізнала твій меч та броню. Ти отримав їх тут у підземеллі, а це означає, що вони кращі, ніж те, що твій аватар мав до того. Як на мене, ти виглядаєш як слабак низького рівня, Хуан Рамірес. Думаю, ти щось приховуєш.

Тепер, коли я знав, що вона не може на мене напасти, я роздумував чи не сказати їй усю правду. Чому б просто не помахати Мідним ключем перед нею? Але я вирішив, що краще цього не робити. Розумним ходом зараз було б попрямувати до Мідлтауна, поки я ще мав фору. Вона досі не має ключа і може не отримати його ще кілька днів. Якби я не мав за спиною багатогодинної практики в «Joust», один Бог знає, скільки спроб мені знадобилося б, щоб перемогти Асерерака.

— Думай, що хочеш, Ші-Ра, — сказав я, проходячи повз неї. — Можливо, побачимось колись не в цьому світі. Тоді й поборемось. — Я злегка помахав їй. — Бувай.

— Куди це ти зібрався? — відповіла вона, слідуючи за мною.

— Додому, — відповів я, не зупиняючись.

— А як же ліч? І Мідний ключ? — вона показала на порожній трон. — Він відродиться за кілька хвилин. Коли серверний годинник ОАЗи пробиває північ, все підземелля відновлюється. Якщо почекаєш тут, отримаєш ще один шанс позмагатися з ним, не проходячи знов увесь шлях повз ті пастки. Ось чому я приходжу сюди незадовго до півночі раз на два дні. Так я маю дві спроби підряд.