У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
Восьминіг промовчав. А Валерій, не чекаючи відповіді, запитав:
“Нащо ви вбили чотирьох людей? Спочатку трьох, потім — мого товариша, Косинчу-ка. Ти ж казав, що любиш людей…”
“Люблю. Це правда. Ми не знали, що люди загинуть”.
“Що ви зробили з ними? Чому вони загинули?”
“Ми досліджували тих людей при сильній дії на їхню пам’ять, на центри мозку…”
“Як досягається сильна дія?” — запитав Валерій.
“Дотиком. Коли наші руки стискають руки людини, наша мантія прилягає до її тіла, а дзьоб притискається до її потилиці”.
“Це хотів зробити зі мною той восьминіг, якого я щойно убив?”
“Не знаю”.
“Він завжди каже “не знаю”, коли не хоче відповідати”, — подумав Валерій, зовсім не боячись, що Мудрець прочитає його думки.
Далі мовив твердо:
“А тепер проведи мене. Я мушу побачити те, що бачив мій товариш”.
“Але ж я казав: ти загинеш. Ми знищимо тебе”.
“Чому?”
“Скільки разів людям треба повторювати одне й те саме?! Коли б люди узнали те, що бачив він, вони б стали нашими ворогами. А це не треба ні нам, ні людям. Ми не хочемо сваритися з вами. Нічого нам сваритися. Поділимо світ. Вам суша й повітря, нам — решта”.
“Той восьминіг, який був у нас після тебе, запевняв, що ви згодитесь бути нашими помічниками і в Океані”.
“Згодимось”, — відповів восьминіг.
“Брешеш!” — подумав Валерій.
“Ми допоможемо вам розводити водорості і пасти риб. Допоможемо боротися з іншими людьми”.
“Ще б пак! Це якраз те, що вам потрібно, що було б вам на руку. На всі ваші вісім рук. А тепер геть з дороги, або я знищу тебе!”
“Але ж я застерігав тебе. Люди не повинні знати…”
“Люди повинні знати все. Спочатку знати, а потім уже ставати друзями чи ворогами. Ви самі цей принцип хотіли застосувати до нас. Спочатку знати”.
Він запустив двигун, і Мудрець помчав попереду…
21
Перед Аркадієм Пилиповичем лежали дві карти бухти — надводної та підводної її частини. Перша карта була досить детальна, друга переважно контурна. Її почав складати Славко, тепер вносилися доповнення й уточнення згідно з повідомленнями водола-зіе. Обидві карти помережані лініями, всіяні цифрами. На першій було більше ліній, на другій — цифр. Вони засвідчували поширення і ступінь підвищення радіації.
Раз у раз радист приносив нові зведення і мовчки простягав їх Славкові, а той передавав Аркадієві Пилиповичу. Частина зведень підлягала подальшій обробці в обчислювальних центрах і потім знову поверталася сюди, на судно. Нині на Славка та Аркадія Пилиповича працювали десятки установ, інститутських лабораторій.
У двері каюти постукали, і на порозі виріс командир групи водолазів.
— Погляньте, — сказав він, показуючи металеву пластинку з цифрами та значками. — Це маркіровка контейнера із збагаченим ураном.
— Де ви її знайшли? — запитав Аркадій Пилипович, присовуючи карту.
— Ось у цьому квадраті, — відповів командир. Його палець показав на схрещення кількох ліній — двох червоних і чорної.
— Можна вважати, що вкрадені контейнери знаходяться тут, — констатував Славко.
— Припустімо, — уточнив Аркадій Пилипович. — Переконаємося, коли знайдемо. А поки що ми знаємо точно, що іноземних кораблів у ці дні в районі бухти не було. Отже, припущення про ворожу диверсію відпадає. Інших версій, які могли б пояснити пропажу, в нас немає…
— Давайте поговоримо із восьминогом ще раз, — запропонував Славко.
— Ви гадаєте… — блиснув скельцями окулярів слідчий.
— Гадаю.
Вони обидва добре розуміли, про що йдеться, хоча здогад здавався вкрай фантастичним. Та коли всі версії відпадають одна за одною, лишається фантастика. І, як не дивно, саме вона часто-густо і є найправильнішим здогадом.
— Ходімо, — мовив Аркадій Пилипович, згортаючи карти. — До того, поки човен буде готовий до занурення, у нас лишається цілих півгодини.
— Ви теж підете на човні з нами? — здивувався Славко.
— Маю такий намір…
Вони вийшли на палубу і попростували до басейну, біля якого вартували два моряки.
Восьминіг одразу поплив їм назустріч, розправивши блідо-рожеву мантію.
Славко попрохав одного з постових поставити біля басейну важку залізну табуретку. Потім звернувся до спрута.
“Мудрець, ти можеш вміститися на цій табуретці?”
“Можу. А нащо?”
“Спробуй”, — не відповідаючи на запитання, запропонував Славко. Він силкувався не давати волі спогадам. Хоча навряд щоб окто-пус міг одночасно стежити за думками кількох людей, проте головним співбесідником він мусив би цікавитись.