У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
Ніби зачарований цими чужими думками, гудінням дзвонів, печальною мелодією, яка звучала в його голові, Валерій зупинився. Права рука безсило натиснула на ручку гальма, і водометний двигун скафандра зупинився. Почала розпливатися в тумані мета, заради якої він поспішав, повільно гасли спогади.
Але світлий, непідвладний настрою циферблат його годинника нагадав про себе. Перед очима майнули гнучкі щупальці, усміхнена голова дельфіна Пілота, обличчя Людмили Миколаївни і Євга. Валерій миттю увімкнув двигун і знову рвонувся вперед. Почував, як по ногах б’ють струмені води, що вихоплювалися із сопла двигуна.
Коридор почав розширюватись. Валерій побачив, що назустріч йому щось пливе. Зупинився, приготував пістолет-лазер, повів прожектором. Промінь освітив скафандр…
Ще не вірячи в таке щастя, Валерій кинувся до Косинчука. Схопив його за плечі, повернув обличчям до себе. Губи Євга вигнулися в усмішці. Але руки висіли, ніби мотузки… Валерій боявся подивитися в його очі. Ще до того, як побачив їх — нерухомі, осклянілі, — зрозумів, що Євг мертвий…
Двигун скафандра повільно тягнув обох далі. Вони опинилися перед поворотом. Різко посилилось скрекотання лічильника Гейгера, заглушило писк локатора. Валерій повернув за ріг і зупинився. Вимкнув прожектор. Скрекотіння наростало. З’явилися обриси вогненних павуків, вони тягнули ящики, що випромінювали фосфоричне світло. Павуки швидко зникли в боковому коридорі, і шум лічильника почав стихати.
Валерій освітив скафандр Косинчука, зазирнув крізь пластмасу в його шолом за сигнальний щиток, розміщений над очима. Стрілка кисневого приладу не дійшла до червоної риски. Отже, Євг не задихнувся. Він помер з іншої причини. Його вбили. Валерій почув чиєсь пояснення:
“Він бачив те, чого не мусив бачити. Довелося зробити так, щоб він не міг розповісти про це іншим людям. Ми не хочемо, щоб люди стали нашими ворогами. Повертайся! Якщо побачиш те, що бачив він, тебе чекає його доля”.
“Ні, я не боюся вас!” — подумки відповів Валерій.
Запам’ятавши місце, де залишив тіло Косинчука, він стиснув лазер у правій руці й поплив услід за вогненними павуками.
“Повертайся!”
“Ні”.
Він почув зляканий голос у собі самому, але знав, що цей голос належить не йому.
“Не кажи “ні”! Пам’ятай: “так” — це життя, “ні” — це заперечення життя, смерть!”
“Дурниці!” — відповів він собі й тому, кому той голос належав, і пам’ять, в нагороду за сміливість, подарувала йому рятівний вислів поета: “Смерть починається із заперечення життя, та, заперечуючи все, вона й себе заперечує…”
Усе відчутнішим ставав тиск на мозок. Валерія хотіли примусити повернути назад. Та журналіст уже давно зрозумів, що вони можуть командувати його мозком лише тоді, коли він не чинить опору. А варто мобілізувати волю — і той вплив втрачає силу.
“Повертайся!”
“Ні! І ще раз — ні!” — відповів він і пригадав ще два рядки з вірша того самого поета: “Життя починається з заперечення смерті і стверджується, стверджуючи себе…”
Валерій опинився у великій печері. Чорна тінь помчала на нього звідкись згори. Валерій ледве встиг ухилитись зустрічі з нею. Палець сам собою натиснув на кнопку лазера, і тонкий, мов голка, промінь черконув восьминога, розітнув його на дві обвуглені половини.
Неподалік з’явився новий восьминіг. Він випустив фіолетову хмарку, яка відразу перетворилася на восьминога. Тепер октопусів стало ніби двоє. Спрут намагався спантеличити супротивника, але Валерій легко визначив справжнього восьминога, промінь прожектора торкнувся його, освітив. Щось у цьому восьминогові здалося знайомим. А може, знайомі були хвилі, що їх він випромінював:
“Хто ти?” — запитав Валерій і майже не здивувався, почувши:
“Мудрець”.
“Отже, той…”
“Так, то інший восьминіг”.
“Яким же чином він знає те, що встиг довідатися про нас ти? Ви спілкуєтеся між собою думками?”
“Не зовсім розумію тебе. Але може бути — ти маєш рацію”.
“Це ти убив дельфінів?”
“Я тільки досліджував дельфінку. Хотів вибрати з її пам’яті те, що вона знає про вас, про людей. Вона загинула…”
“Ти тримав їх під гіпнозом і гнітив весь час, відтоді як з’явився в нашому будинку? Ти, певно, думав, що й на людей зможеш так впливати?”