У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
Аркадій Павлович перехопив Славків погляд і показав йому на годинник.
Славко, дивлячись, як молюск легко збирається на табуретку, попросив його:
“Ляж ротом догори, а щупальці опусти вниз”.
“Так мені незручно…”
“Це триватиме недовго”, — заспокоїв його, пильно вдивляючись у величезні восьминогові очі.
Славко знав, що звичайні октопуси легко піддаються гіпнозу, і пам’ятав про досліди голландського біолога Тан-Кота, який випробував на спрутах різні методи впливу. Зараз Славко вирішив застосувати один із них. Може, поталанить загіпнотизувати й Мудреця чи хоча б позбавити його сили впливу на мозок людини.
Восьминіг підібрав одне щупальце і обвив його навколо ніжки табуретки.
“Опусти!” — наказав Славко, напружуючи волю; він намагався думати тільки про те, що мала виконувати тварина.
Восьминіг неохоче скорився. Треба було якнайдовше тримати октопуса в незручному для нього положенні-це полегшувало вплив на його мозок. Тан-Кот саме таким чином загіпнотизував невеликого восьминога, а потім робив з ним що завгодно: підіймав і опускав щупальці, які падали, мов уривки вірьовки; перекидав молюска з руки в руку, наче футбольний м’яч. Голландець був великий знавець спрутів.
Славко напружував волю, дивлячись на спрута, і подумки наказував:
“Слухай уважно, слухай тільки мене і підкоряйся! Залиш осторонь усе побічне, забудь про все, що нас оточує! Нас на світі двоє — я і ти. Я — твій бог, твій господар. Підкоряйся!”
Йому здалося, що воля спрута зломлена, і він запитав:
“Пам’ятаєш, я розповідав тобі, що означає для людини сонце?”
“Пам’ятаю”.
“Який вигляд має сонце восьминогів?”
Він майже не здивувався, побачивши знайоме зображення контейнера. Воно було таке чітке, що можна було розгледіти на ньому навіть дрібні ум’ятини.
— Так я і думав — мутація, — сказав Славко Аркадієві Пилиповичу. — Першопричина — контейнер. Під дією радіації звичайний вид восьминогів, можливо, октопус Дофлейна, зазнав змін. Виник новий вид. Він може існувати тільки в умовах високої радіоактивності. І спрути самі створюють для себе ці умови…
Славко глянув на спрута. По його шкірі перебігло тремтіння, щупальці почали скручуватися. Восьминіг прокидався. Славко запитав:
“Куди ви віднесли своє “сонце?” Де воно тепер?
“Це таємниця. Друга велика таємниця”, — відповів октопус, і Славко поспішив знову запитати, уже сумніваючись в успіхові:
— А яка ж перша велика таємниця? Восьминіг мовчав.
— Теперь у вас три сонця? “Таємниця! Таємниця!” — торочив восьминіг, сповзаючи у воду.
— Наші товариші проникли туди, де ваші “сонця”? І ви їх убили?
Славко знав, що спрути здатні вистрибувати з води. Але не припускав, що такий великий і важкий молюск, як цей, здатний здійснити справжній політ. Йому здалося, ніби чорна ракета злетіла в повітря. Вона описала дугу з добрий десяток метрів, і спрут плюхнувся за бортом судна в море…
22
Підводний човен знову причалив до “дзвона”. Цього разу моряки провели складний маневр швидше і з меншими труднощами. Допоміг досвід.
Славко зумів довести Аркадієві Пилиповичу, що пошуки слід починати звідси. Навіть якщо вони тільки ретельно оглянуть усі ящики та закутки підводного будинку, щоб відшукати лабораторний журнал, то й тоді, врешті-решт, вони заощадять час.
Аркадій Пилипович уважно, неквапливо оглядав салон “дзвона”, а Славко копирсався в ящиках. Час збігав, хотілося зупинити його. Славко нервувався, знову й знову гарячково нишпорив в тих самих ящиках.
Знайшов журнал Аркадій Пилипович на відкидному ліжку під надувною подушкою.
— Ось бачите, я ж казав, що знайдемо! — радісно вигукнув Славко. — А ви не вірили!..
Він перегорнув кілька перших сторінок, похапцем пробігаючи їх очима, й зупинився на передостанньому запису, де Косинчук розповідав про перше відвідання печер і про свій намір побувати там удруге. Тепер Славко вже знав, де шукати товаришів.
Глянув на Аркадія Пилиповича і з подивом побачив, що той не квапиться залишати “дзвона” і далі оглядає салон.
“Він так зрадів, ніби уже врятував їх, — думав слідчий. — І так поспішає, мовби відтоді, як вони вирушили до печер, минуло якихось п’ять, а не п’ятдесят годин. Хотів би я мати хоч частку його оптимізму…”
Врешті підводний човен відчалив від “дзвона” і взяв курс до печер.