Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)
- Автор: Ріпецький Степан
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)». Краткое содержание книги:
Окремо описується діяльність стрільців в Наддніпрянській Україні, їх участь в українській революції.
«Гей, повій буйний вітре з небосяжного бескидського верху. Злети на безкраї степи, поля, доля, розсій радість-вістку, що летять орли, розбивають крильми мряку, прочищають дорогу до сонця-волі.
Гей, пливи срібна водице, поміж яри й дебри з-під могучого Бескиду, розлийся по широкій рівнині, по буйних лугах і долинах, оповідж батькові й неньці, що тебе пили могутні лицарі, їх рідні сини, котрі прорубують дорогу до них, котрі кладуть кладку, щоб перейти, прилинути до них, зірвати ворожі кайдани та збудувати світлицю волі.
Гей, пташко-щебетушко, розспівай, рознеси, розповідж по всіх усюдах, по цілій соборній Україні, що зі сніжно-білих верxів Карпат ступає гордо жовнір України з розмаяним синьо-жовтим прапором, опоясаний криваво-малиновою лентою, з гремучою трубою та трубить-кличе всіх у бій за волю, щастя і життя!»
Такі ж горді думки і почування були тоді в усіх товаришів Опоки, в усіх УССтрільців. Вони були свідомі, що є вояками соборної України, що йдуть під синьо-жовтим прапором рвати ворожі кайдани та здобувати волю Україні.
Місяць після того М.Опока був ранений під Галичем. УСС спинилися коло Болехова. 28 травня відійшли до бойової лінії – І курінь під Лісовичі і ІІ курінь на північ від Гузієва. Москалі почали сильні протинаступи. В бою під Лісовичами мав І курінь великі втрати в убитих, ранених і полонених. ІІ курінь мав також втрати в убитих під Гузієвом і стримав наступаючих масою москалів на залізничому шляху під Болеховом. Після добуття німцями Огрия дня 3 червня УСС попрямували в авангарді ХХV корпусу на Калуш і Галич, промощуючи шлях у боях із сильними ворожими задніми сторожами. Спинились у викторівських лісах під Галичем. Внедовзі покинули москалі оборону Галича. Дня 27 червня Українські Січові Стрільці увійшли перші до княжої столиці. Сотник Вітовський обняв команду міста в ратуші. З ратуша скинено російську корогву, а на її місці замаяла українська.
Був це день великого піднесення національно-державних почувань Стрілецтва, коли воно, як нове українське військо, стануло у своєму поході на місцях старої княжої слави. Ці глибокі переживання на руїнах галицького замку увіковічнив тоді в мистецькій формі, чотар Іван Балюк у своїм «Листі з поля». Стверджуючи незломний зв'язок воєнного походу УСС із старовинною традицією української княжої державности, він вважає боротьбу, розпочату Українським Січовим Стрілецтвом, пройденим Рубіконом, через який проломила шлях перша хвиля стихійної енергії нашої нації, що дрімала тут на місці старої княжої слави. Вона прорветься розбурханим морем крізь цю проломану щілину, якого ніхто і ніщо не стримає. Своєю глибокою інтуїцією та незломною вірою він прочував та передбачував прихід української революції.
Ось уривок із цього цінного листа-статті:
«Було це 27 червня в неділю.
До схід сонця встали ми в похід. Ви мусите там бути перші, – Сказав нам капітан з бригади Штрімпфель. Хто не скитався з нами десять місяців по горах, далеко від усього, що рідне, – той не знає, в якім почуванню ідеться вперед, щораз дальше, в саме серце рідної країни.
А ми йшли на Галич. Сходяче сонце вітало нас, синів землі цієї, окупленої кров'ю, невідродних внуків Дажбога.
Ясним промінням стелило шлях наш по тих лугах і нивах росою вкритих, по тих лісах зелених, а ми йшли назустріч сонцю золотому.
В Галичі були ми перед полуднем. По важких сотках літ стали тут на руїнах давньої слави горді і незломні ряди наші.
Короткий відпочинок під мурами замку.
Тихо було між нами. А в цій тиші чули ми, як щось незломне, мов залізо і граніт, пронизує ряди наші, як лучить нас з тим давнім, що тут дрімає, як концентрується велика, елементарна міцна сила, що вже перейшла Рубікон, сказала в нас своє перше слово і вже ломить, вже прориває собі дорогу. Ми чули, що ми мов щілина, через яку прорвалась перша струн цієї енергії, яка за віки назбиралась і незадовго прорветься щілиною, мов розбурхане море, і ніхто не покладе їй ні запори, ні стриму…»[88]
Ці ідеологічні елементи стрілецької духової творчости тим характерні, що їх не творили люди, що стояли осторонь боротьби УСС. Тут самі активні учасники боротьби є творцями і авторами своєї визвольно-політичної ідеології та закріплюють її і надають їй особливої історичної вартости своїм безпосереднім бойовим чином. Ідея і чин спливаються в одне нерозлучне, гармонійне звено. І в боротьбі дальше росла, розвивалась і дозрівала стрілецька ідея. Але за ідеєю і чином слідувало ще те найвище потвердження, найсильніше закріплення всього ідейного змісту УССтрілецтва – а саме: жертва крови. Не тільки самим бойовим чином стверджувалась сила ідеї, але також пролитою кров'ю її творців і носіїв.
Подібно, як Микола Опока – одним із типових співтворців стрілецької ідеї, був двадцятилітній чотар УСС Іван Балюк, визначний старшина сотні Вітовського та найближчий його співробітник. Коли УСС станули над Золотою Липою, – два місяці після зайняття Галича, згинув він 27 серпня геройською смертю в наступі на сильно укріплені московські окопи під Заваловом, над Золотою Липою.
І ще один приклад єдности стрілецької ідеї, чину і жертви: 28 червня 1915 р. під час облоги Галича поліг на фронті у викторівських лісах, УСС Теофіль Мелень, один з колишніх основників і провідників «Молодої України», визначний політичний діяч в українськім робітничім русі, блискучий публіцист, а в останньому часі член Загальної Української Ради. Його активна, революційна природа не затримала його на високім політичнім становищі. Він хотів бути особисто на полі бою, бути самому між борцями за волю України і ділом причинитися до визволення рідного народу. Ще місяць до його геройської смерти, слухали УСС його промови та читали його знамениті статті про потребу, значення та мету збройної боротьби проти Москви.
На закінчення Шевченківського свята УСС у Варпалянці, що відбулось 29 квітня 1915 на терасі замку Коріятовичів при участі понад 600 стрільців, Т.Мелень говорив:[89]
»…Шевченкові ідеали поширилися і вкорінилися широко в масах українського народу, а найкращим доказом цього є факт, що сьогодні, коли ведеться війна проти царської імперії, сповнюється одне з найгарячіших бажань Шевченка, – сповнюється його зазив, щоб український нарід вражою, злою кров'ю окропив свою волю. Сьогодні Ви, Товариші Стрільці, переводите в життя, в діло слова Шевченкового заповіту, бо зі зброєю в руках у тяжких кривавих боях, боретеся за святе, велике діло, яке мусить бути увінчане перемогою…»
…Монгольська повінь московських наїзників спинилась об наші Карпати і царські орди розбиваються в наших горах, кладуться покотом під ударами сміливих військ, в рядах яких бореться також Ви, Товариші Стрільці.
І прийде хвиля, коли ослаблена царська армія скотиться з гір, коли сила ворога буде зламана і наїзник буде мусіти пріч піти з української землі. Ми всі віримо, що це станеться, що наша справа побідить, що жертви, які з рядів стрілецьких упали на полі битви, не підуть намарно».
А в своїй знаменитій праці на тему «Український Легіон» з місяця квітня 1915 р. два місяці перед смертю, він в той спосіб аргументyвав ролю Українських Січових Стрільців у історії українського народу.[90]
»…Повстав Український Легіон, згуртувався до боротьби з царатом десятитисячний відділ українського війська добровольців. І хоч цей відділ чисельно не дуже великий, хоч навіть не довелось йому в цілому піти в бій, бо оставлено з нього тільки меншу часть, а решту розпущено, то все таки факт створення Українськаго Легіону зостається незвичайно важним і далекосяглим в історії нашого національного життя, в історії наших змагань до самостійности. Через цей факт ми стали як активна сила в ряді народів, що їх сьогодні захопила воєнна заверюха, бо коли довкруги нас і на наших землях розгорілось полум'я війни, то нам тільки воєнним ділом можна було успішно упімнутися о право до самостійного життя також для нас.
88
[86] І Б. Українські стрільці під Галичем. (Лист з поля). ВСВУ, червень-липень, 1915, ч. 21-22, стор. 7,8.
89
[87] Т.М.Шевченкове свято у Варпалянці. ВСВУ, 1915, ч. 19-20, сторінки 12,13.
90
[88] Теофіль Мелень. Український Легіон. ВСВУ, 24 квітня 1915, ч. 15-16, стор. 8,9.