Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)
- Автор: Ріпецький Степан
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)». Краткое содержание книги:
Окремо описується діяльність стрільців в Наддніпрянській Україні, їх участь в українській революції.
Коли 29 і 30 квітня та 1 і 2 травня в боях УСС на Маківці український народ доказав свої вояцькі спосібності, свою моральну силу та бойову тугість, то в три дні після цього, а саме 5 травня 1915 року, склав він перед світом блискучий доказ своєї політичної зрілости, своїх політичних здібностей, здібностей державно-творчих. Того дня створено у Відні єдину репрезентацію всього українського народу на час війни: «Загальну Українську Раду», в складі трьох галицьких партій: УНДП, УРП, УСДП, буковинської НДП і УНП та СВУкраїни.
Загальна Українська Рада проголосила 12 травня 1915 р. свою програмову деклярацію, якої повний текст подаємо нижче:[85]
ПРОГРАМОВА ДЕКЛЯРАЦІЯ ЗАГАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ
у Відні з дня 12 травня 1915 року.
В теперішній важкій історичній хвилі, коли всесвітня війна, що рішає про судьбу держав і народів, доходить до кульмінаційного пункту; коли наближається остаточне вирішення конфліктів, які війну викликали, – в хвилі, котра рішає про дальшу долю людськости, «ЗАГАЛЬНА УКРАЇНСЬКА РАДА», що постала як розширення дотеперішньої «Головної Української Ради», – яка обіймала виключно галицькі українські політичні партії, – на всі українські землі, – заявляє перед цілим світом прилюдно і святочно іменем усього українського народу:
1. Згідно з заявою репрезентантів галицько-українських партій з 7 грудня 1912 р., згідно з маніфестом «Головної Української Ради» з 3 серпня 1914 р., згідно з маніфестом «Союза буковинських парляментарних та соймових послів» з 2 серпня 1914 р., та згідно з відозвою «Союзу Визволення України» з 25 серпня 1914 р., вважаємо, що для будучности, волі і самостійности України є конечне розбиття царської імперії, та що для того ми стоїмо рішучо по стороні австро-угорської монархії, по стороні її могутнього німецького союзника та Туреччини, яка у вірнім з ними союзі веде оборонну війну проти заборчої російської політики.
2. Нашою метою щодо українських земель, що стогнуть тепер під російським ярмом, є вільна, самостійна Україна, – ВІЛЬНА САМОСТІЙНА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА.
3. Нашою метою щодо цілої нашої нації є повна національна свобода розвою і тому український народ, що в теперішній кривавій всесвітній війні тут на сході поніс найбільші жертви, тепер, коли на наші українські землі звалилась повінь московського варварства; коли українському народові хоче завдати смертельний удар його відвічний ворог – царат; тепер, коли українська країна є охоронним валом для Австрії; тепер український нарід для запоруки розвою своєї національної свободи домагається в межах Австро-Угорщини територіяльно-національної автономії, з'єдинення українських областей в одну автономну, на основах свободи і демократії збудовану територію, – при чім так само, як ми для українського населення на тих територіях, де воно становить меншість, домагаємось культурно-національної автономії, так само стоїмо за повну культурно-національну автономію для всіх національних меншостей на українській автономній території.
4. Бажаючи полагодження української справи в межах Австро-Угорщини у вище вказанім напрямі, ми обстоюємо, що з хвилею покінчення війни є конечна переходова стадія, де б репрезентація українського народу мала рішаючий голос при полагодженні сеї справи для переведення в діло наших домагань, як територіяльної, так і культурнонаціональної автономії.
5. Вкінці звертаємось з зазивом до всіх народів цілого цивілізованого світу:
Коли теперішня всесвітня війна має скінчитись справді побідою правди і справедливости; коли вона має справді принести всім народам свободу і незалежність і цим забезпечити єдино можливий, тривкий всесвітній мир для добра всієї людськости, то при мирових переговорах, як прийде до полагодження міжнародних відносин, є конечне, передусім тут на Сході Европи визволення народів поневолених царатом, який навіть тепер в критичній воєнній хвилі не відступив ані на ступінь від своєї традиційної політики гноблення всіх визвольних змагань, як серед поневолених народів, так і серед своєї російської суспільности, є отже конечне передусім визволення українського народу, найбільш безпощадно давленого царатом, – народу, котрому в російській імперії відобрано найпримітивніші людські і національні права. Визволення се є конечне в інтересі людськости, цивілізації, демократії і волі».
Відень, дня 12 мая 1915 р.
За Президію ЗАГАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ:
д-р Кость Левицький – президент, Николай Василько, д-р Євген Петрушевич, Микола Ганкевич, д-р Лев Бачинський – віце-президенти. Олександер Скоропис Йолтуховський – відпоручник Союзу Визволення України.
В своєму серпневому маніфесті Головна Українська Рада тільки в загальному аспекті з'ясовувала мету та домагання українського народу в першій світовій війні, не формулюючи стисло своїх постулятів та плянів. В наведеній вище Програмовій Деклярації ЗУРади піднесено виразно й ясно як безпосередню мету усього українського народу: вільну самостійну українську державу. Одночасно звернулась ЗУРада з апелем до всіх народів світу спричинитись до визволення народів поневолених царською Росією.
Першим актом, що його виконала ЗУРада після проголошення своєї деклярації, – був привіт Українським Січовим Стрільцям після бою на Маківці. З великою радістю і одушевленням прийняли УСС відомість про створення Загальної Укра їнської Ради. Наступило почуття певної полегші та сильнішого духового зв'язку із своєю національною владою. Цю відомість привезли вперше до Коша УСС у Варпалянці посли Цегельський і Сінгалевич, які повідомили про це Стрільців на зборах 11 травня. На цих зборах забирало голос багато стрільців, які дуже інтересувались нашою національною справою та діяльністю політичного проводу. Збори прийняли одноголосно резолюцію:
«Стрілецтво, зібране 11 травня 1915 року у Варпалянці, висказує найбільшу радість з приводу створення Загальної Української Ради і щирим серцем вітає її відпоручників.
Стрілецтво сподівається, що ЗУРада, як орган ініціятиви і екзекутиви, в українській політиці буде опирати свою одноцільну діяльність на самостійницькій національній ідеології, яка є й підставою стрілецької праці. Стрільці глибоко відчувають значення Загальної Української Ради; само ії існування і діяльність підносять на дусі Українське Січове Стрілецтво.
Зазначуємо, що Стрілецтво завсіди буде з великим заінтересуванням стежити за діяльністю ЗУРади, а ЗУРада завсіди на Стрілецтво може числити, як на національний чинник».[86]
Того ж дня, коли УСС кінчали свої переможні бої на Маківці, розпочали війська Центральних Держав у Західній Галичині велику протиросійську офензиву глибоким проривом під Горлицями. Великі полоси Галичини звільнились від москалів, які до 14 травня відійшли аж за Сян. Того ж дня почали москалі відворот у скільських горах на фронті ХХV-го корпусу, в напрямі Стрия і Болехова.
Після тримісячного побуту в районі Славсько-Маківка-Татарівка, – оба курені УСС вирушили за ворогом, що уступав через Тухлю, Камінку, Тисів – у напрямі Болехова. В горах почалася весна. Були гарні, теплі дні. УСС вирушили в один із своїх найкращих походів. Кидали Карпати, де серед суворої зими зазнали немало всякого лиха. З радістю минали бистрі ріки, широкі, вкриті весняною зеленню долини та веселі села. З повної груди задзвеніла стрілецька пісня: «Батьківська славо, веди ж ти нас!» Радісний похід вперед, на доли, сповняв усіх надією повного визволення батьківщини та остаточної перемоги.
Йшов тоді з нами, як командант 3-ої чоти сотні Мельника підхорунжий Микола Опока. Своєю незвичайною енергією та юнацьким одушевленням, він вносив довкруги життєрадісний настрій. Дуже спосібний, та один з молодших, усього 18-літній юнак, з визначним літературним хистом, він оставив нам поетичну картнну, що зображує мрії і почування всього Українського Січового Стрілецтва, в той незабутній час місяця травня 1915 р., коли воно почало свій переможний похід з Карпат до Дністра. Опока звертається до рідної природи з таким зазивом:[87]
85
[83] Д-р Кость Левицький. Історія визвольних змагань галицьких Українців з часу світової війни 1914-1918. Львів, 1928, стор. 156-158.
86
[84] ВСВУ, май-червень, 1915, ч. 19-20, стор. 6.
87
[85] Микола Опока. Вістун. ВСВУ, 19 березня 1916, ч. 83-84, стор. 190.