Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Перебування В. Вишиваного в Армії УНР не було сприйнято однозначно в українських політичних колах. Багатьом воно видавалося протиприродним. З боку соціалістичних чинників, насамперед, знову почастішали звинувачення у тому, що В. Габсбург претендує на владу. Не бракувало подібних закидів і в галицьких політичних колах. Відповіддю стала замітка із багатозначним заголовком «Грядущий хам», опублікована 10 лютого 1920 р. в «Українському прапорі» — пресовому органі диктатора Є. Петрушевича. І зміст замітки, на захист ерцгерцога, і самі напади критиків переконливо свідчили про неабиякі масштаби популярності Вільгельма Габсбурга в українському суспільстві. «Від якогось часу деякі наші часописи найшли собі новий предмет злишніх і дуже несмачних атак — особу б. арх. Вільгельма, повсюдно знаного під популярним іменем Василя Вишиваного, — писала газета. — Правду кажучи, ці атаки для нас незрозумілі. Що дешеві панове сатирики хочуть цим осягнути? В діяльності теперішнього полковника української армії, а б. австрійського архикнязя, кожна неупереджена людина може найти хіба тільки самі симпатичні риси. Не входимо в те, які моменти привели арх. Вільгельма, що зріс у чужім для нас і аристократичнім середовищі, до того, що він вірно, всім серцем та без застережень віддався українській справі. Фактом одначе є, що в найтяжчих для нас хвилинах під австрійською владою ми мали в нім гарячого оборонця і заступника. Після розвалу Австрії архикн. Вільгельм також не відрікся нас та за службу в українській армії діждався злобних наклепів зі сторони ненависної польської преси. Його ім’я місяцями не сходили зі стовпців різних польських органів. Діяльність архикн. Вільгельма в Галичині і на Великій Україні всім знана, — це діяльність найгарячішого українського патріота, льояльного громадянина української республіки. Панове сатирики повинні знати, що архикн. Вільгельм, зв’язуючись з нашою справою втратив далеко більше, ніж будь хто з них. Ми, що-правда, демократичний нарід, але слід нам тямити, що демократизм не може бути синонімом некультурного хамства, з якого мають втіху лише наші вороги…»143.
Відданість Україні й українській справі поєднувалась з різко негативним ставленням ерцгерцога до Польщі і до будь-яких компромісів з нею з боку українських політиків. Він різко засудив угоду УНР з Польщею, зініційовану С. Петлюрою. Це знайшло своє відображення і в його біографічних свідченнях на допиті в слідчих органах держбезпеки УРСР у вересні 1947 р. (док. 91).
Деякі подробиці про цей період із життя В. Габсбурга подає шведський журналіст, кореспондент однієї з берлінських газет Анрі Гелльссен 6 березня 1920 р.[4] у статті «Король для України». Ця публікація вміщена також у «Бюлетені Українського пресового бюро в Копенгагені»144. Автор повідомляє, що ерцгерцог перебуває у Відні й «кожного пополудня його можна здибати у кав’ярні «Райхсрат» коло будинку парламентного, де бувають також українські політики. Разом з Вільгельмом є Дорошенко, колишній український міністр закордонних справ за часів гетьмана Скоропадського». Шведський журналіст стверджує, що ерцгерцогу хочуть підпорядкувати групу в 2000 озброєних вояків-українців з Італії, які «вичікують тут розвитку подій, так що майбутній король зразу буде мати маленький відділ до своїх послуг»145.
Спроба співпраці з гетьманцями
На початку 1920 р. відбувався активний процес консолідації навколо П. Скоропадського різних українських монархічних груп, насамперед членів партії хліборобів-демократів. Остання, переглянувши свою програму й тактику під впливом розроблених В. Липинським соціально-політичних концепцій, поклала в основу своєї діяльності «монархічний» і «класократичний» принципи. Пізніше у спеціальній відозві центральної управи об’єднаних хліборобських організацій один з лідерів хліборобів-демократів С. Шемет так визначав підстави цієї інтеграції українських консервативних течій: «Сучасним соціалістичним і націоналістичним цькуванням, які кидають українців на українців і нищать в зародку всі спроби унезалежнення України від метропольних влад, вони (хлібороби-демократи. — Авт.) хочуть протиставити гасла патріотично-територіальні, об’єднуючи всіх мешканців України во ім’я спільної потреби Української Держави»146.
4
Згідно зі свідченням Д. Дорошенка, наприкінці січня 1920 р. ад’ютант В. Вишиваного, сотник Ляришенко, прибув до Бухареста з метою вивезти ерцгерцога до Відня. Подорож до австрійської столиці тривала кілька днів. Отже, цілком імовірно, що В. Вишиваний прибув до Відня у першій декаді лютого (див.: Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. — С. 505–506.). Від кінця лютого 1920 р. ерцгерцог перебував у Mariazell — австрійському курорті (див.: Липинський В. Архів. — Т. 6. — С. 21.).