Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Вільгельм Габсбург призначається начальником відділу закордонних зв’язків головного управління Генерального штабу Армії УНР. За свідченням Н. Гірняка, він розпочав роботу над формуванням мережі військових шкіл для Армії УНР і залученням з цією метою військових місій низки держав Західної Європи, однак листопадова катастрофа української армії перекреслила ці наміри137.
Восени 1919 р. В. Габсбург разом із Головним отаманом С. Петлюрою прибув у розташування бригади УСС, відвідати своїх товаришів по зброї. Січовики у складі УГА стояли на протиденікінському фронті під Уманню. Напередодні візиту ерцгерцога до них наблизилися загони Н. Махна і розпочалися переговори у справі налагодження спільних дій проти військових сил А. Денікіна. Зрештою, сам «гуляйпільський батько» прибув у штаб бригади УСС з тим, щоб на власні очі побачити «князя Василя Вишиваного», про якого стільки чув від селян Степової України. Не заставши ерцгерцога, Н. Махно повернувся до своєї армії. Почувши, що Н. Махно хотів його бачити, В. Габсбург сам вирішив зустрітися з ним. На зауваження офіцерів, які відмовляли його від зустрічі з «ватажком банди», ерцгерцог відреагував досить емоційно: «Чому банди? А мій предок Рудольф Габсбург, який був раубріттером і якого вибрали цісарем, не був бандитом у тих часах? Але він був індивідуальністю і він дав почин династії. Махно — по мойому — це теж індивідуальність, найздібніший ватажок в Україні»138. Ця зустріч, про яку згадує Н. Гірняк, так і не відбулася. Д. Донцов у своєму щоденнику «Рік 1918. Київ» (К., 2002. — С. 44) зафіксував цей факт під 3 червня 1918 р. як анекдот, що поширювався поряд з іншими поголосками про симпатії ерцгерцога В.Габсбурга до українських селянських виступів. Не виключено, що це могла бути вставка, зроблена автором щоденника вже після поразки національно-визвольних змагань. Попри розбіжність у датуванні цього епізоду, він характеризує В. Габсбурга як романтика, який захоплювався яскравими проявами нескореної стихії українського духу, переконливо продемонстрованої ватажком анархістів у роки визвольної боротьби в Україні.
Служба В. Габсбурга в Армії УНР була далеко не безхмарною. За словами Д. Дорошенка, «йому там не дали ходу; казали, що підозрілий і заздрісний С. Петлюра побоювався його популярності у військах, яку Вишиваний придбав іще в 1917–1918 роках, коли командував ними на Херсонщині й Катеринославщині»139. Попри певне відсторонення від політичного життя, у цей період В. Вишиваний мав популярність в українському суспільстві, й це тоді, коли Головний отаман військ Директорії все більше втрачав вплив у армії і серед селян. Відомий український діяч Є. Чикаленко, який тривалий час був впливовим конструктором українського національного руху, занотував у своєму щоденнику, що «майже всі військові Петлюри» стали прихильниками гетьманщини, «бо зовсім розчарувались в здатності його (С. Петлюри. — Авт.) вести якусь будівничу справу». За переконанням Є. Чикаленка, саме військові «подали думку Скоропадському знов попробувати щастя». Водночас він зауважує: «На гетьманство є ще й другий кандидат — Василь Вишиваний, тобто Вільгельм Габсбург, який давно марить про корону на Україні, а принаймні спочатку, хоч про гетьманство»140. Ці твердження Є. Чикаленка могли бути відгомоном гострого незадоволення політикою голови Директорії, яке супроводжувалося спробами окремих політичних сил усунути його від влади. Про одну з таких спроб згадує М. Василько у листі до В. Габсбурга 23 жовтня 1919 р. «Повідомляють мене приватно, — пише він, — що в місці перебування мого Уряду (уряду УНР. — Авт.), відбулася на щастя невдала спроба перевороту, з метою скинути теперішній режим, а на його місце обрати Вашу Високість» (док. 60).
М. Василько вважав своїм обов’язком застерегти В. Габсбурга від необачних кроків і водночас звертався до нього з проханням застосувати увесь вплив, який той мав «заслужено в багатьох українських патріотів, лише і лише для того, щоб все гуртувалось коло останнього якоря і порятунку, якого ще має тепер Українська ідея — коло Петлюри й щоби передчасно не надуживали Вашої особи» (док. 60).
Більш органічними виявилися зв’язки ерцгерцога з галицькими політиками. У листопаді 1919 року В. Вишиваний разом з урядом диктатора Є. Петрушевича залишив Кам’янець і як старшина армії УНР отримав дозвіл виїхати до Відня через Румунію. Однак саме в цей час він захворів на тиф і був змушений залишитися в Бухаресті під наглядом посла УНР у Румунії К. Мацієвича. Як згадував Д. Дорошенко, «два місяці пролежав В. Вишиваний в посольстві, борячись між життям і смертю: були хвилини, коли лікарі не вірили вже в одужання; слабий уже сповідався й причастився. Але молодий організм переміг і за місяць слабий почав потроху одужувати»141. Д. Дорошенко, який часто відвідував хворого, свідчив, що В. Вишиваний говорив «дуже гарно по українськи, але з галицьким діалектом. Любив він над усе Галичину, де й перейнявся українськими симпатіями»142.