Носороги
- Автор: Йонеско Ежен
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-7715-0394-0
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Носороги». Краткое содержание книги:
Дудар. Проте ж не просити допомоги за кордоном. Це справа внутрішня, стосується тільки нашої країни.
Беранже. Я вірю в міжнародну солідарність…
Дудар. Теж мені Дон Кіхот! Я кажу це без усякого зла, зовсім не ображаю! Самі знаєте, це ж для вашого добра, вам неодмінно треба заспокоїтись.
Беранже. Я й не заперечую, пробачте мені. Я вкрай стривожений. Я виправлюсь. Пробачте й за те, що затримую вас, змушую слухати свої нісенітниці. Ви ж, мабуть, на роботі. Ви отримали мою заяву про відпустку у зв’язку з хворобою?
Дудар. Не переживайте. Все залагоджено. Та й контора досі не працює.
Беранже. Ще не полагодили сходів? Ну й недбальство! Саме через це повсюди так зле.
Дудар. Їх лагодять. Це не так скоро робиться. Важко знайти робітників. Вони приходять, стають до роботи, працюють день чи два, а потім ідуть собі — й сліду нема. Доводиться брати інших.
Беранже. А ще нарікають на безробіття! Сподіваюсь, їх принаймні з бетону зроблять.
Дудар. Ні, таки з дерева, але з нового дерева.
Беранже. Ет! Адміністративна інертність. Марнують гроші, а коли йдеться про потрібну витрату, то вдають, що в них фонди малі. Пан Папільйон буде невдоволений. Він дуже наполягав, щоб сходи були бетонові. Що він каже на це?
Дудар. В нас уже нема начальника. Пан Папільйон пішов у відставку.
Беранже. Бути не може!
Дудар. Таж кажу вам.
Беранже. Я вражений… Це через ті сходи?
Дудар. Не думаю. Хай там як, але це не причина, щоб іти у відставку.
Беранже. Так у чому ж річ? Що на нього найшло?
Дудар. Хоче перебратись у село.
Беранже. На пенсію пішов? Та він же молодий, ще міг бути директором.
Дудар. Він відмовився. Вважає, що йому слід відпочити.
Беранже. Генеральна дирекція таки шкодуватиме за ним, треба ставити когось іншого. Тим ліпше для вас із вашими дипломами, у вас буде шанс.
Дудар. Щоб нічого від вас не ховати… це досить смішно, він став носорогом.
Віддалений носорожачий тупіт і ревіння.
Беранже. Носорогом! Пан Папільйон став носорогом! А! Отакої! Отакої! А мені зовсім не смішно! Чом ви зразу цього не сказали?
Дудар. Ви й самі знаєте, настрій у вас був не той… Я не хотів вам казати… не хотів казати, бо, знаючи вас, розумів, що вам смішно не стане, що це вас уразить. Ви ж такі вразливі!
Беранже (здіймаючи руки до неба). Ох! Це… Ох! Це… пан Папільйон! Як його шанували всі.
Дудар. Проте це доводить щирість його перетворення.
Беранже. Він не міг зробити це зумисне, я переконаний, переродження відбулось поза його волею.
Дудар. Звідки вам знати? Важко збагнути потаємні причини людських рішень.
Беранже. Так, надаремне шукати. В нього були приховані комплекси. Йому треба було піти до психоаналітика.
Дудар. Навіть якби було якесь збочення, воно б виявилось. Кожен досягає сублімації як може.
Беранже. Я певен, його просто втягнули.
Дудар. Таке може з кожним трапитись.
Беранже (переляканий). З кожним? Ох! Ні, не з вами, еге ж, не з вами? І не зі мною?
Дудар. Сподіваюсь.
Беранже. Бо коли не хочеш… хіба не так… хіба не так… скажіть? Хіба не так… хіба не так?
Дудар. Авжеж, авжеж…
Беранже (трохи заспокоївшись). Все ж я думаю, що пан Папільйон мусив мати більшу відпорну силу. Я гадав, що в нього сильніший характер!.. А до того ж не бачу, який у нього в цьому інтерес, — інтерес матеріальний або моральний…
Дудар. Його вчинок некорисливий. Це ж очевидно.
Беранже. Звичайно. Ця обставина пом’якшує… чи обтяжує? Гадаю, обтяжує, бо якщо він зробив це заради втіхи… Бачите, я переконаний, що Ботар гостро засудив би його поведінку, — і якої він думки, що він каже про свого начальника?
Дудар. Бідолашний Ботар, він обурювавсь, утратив будь-яку міру. Я нечасто бачив, щоб так дратувалися.
Беранже. Гаразд, цього разу я йому нічого не закидаю. Ох! Ботар — це все-таки неабихто. Є голова на плечах. А я так недобре про нього думав!
Дудар. І він про вас теж.
Беранже. Це доводить мою об’єктивність у теперішній ситуації. Та й ви теж ставились до нього неприхильно.
Дудар. Неприхильно… це не те слово. Мушу сказати, що я часто не погоджувавсь із ним. Мені не подобались його скептицизм, його невіра й підозри. Звичайно, що й цього разу я його аж ніяк не схвалив.
Беранже. Але тепер з інших причин.
Дудар. Ні. Це не зовсім так. Все-таки мої міркування й судження мають більше відтінків, аніж вам здається. Бо насправді Ботар ніколи й не мав об’єктивних і точних аргументів. Повторюю, я аж ніяк не прихильник носорогів, ні, навіть не думайте про це. Просто Ботарові заперечення були, як завжди, хоч і палкі, але занадто простуваті. Його погляди визначає лиш ненависть до зверхників. Отже, тут був комплекс упослідженості, озлобленість. Та й потім, він говорить штампами, а загальники не впливають на мене.