Носороги
- Автор: Йонеско Ежен
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-7715-0394-0
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Носороги». Краткое содержание книги:
Дудар. Гаразд, доведіть, що у вас вона є.
Беранже. Запевняю, я ма…
Дудар. Доведіть це собі, тримайтеся, не пийте вже коньяку… ваша впевненість зросте.
Беранже. Ви не хочете мене зрозуміти. Кажу ще раз, я п’ю лиш тому, що це вберігає від гіршого, я вже обчислив. Коли пошесть мине, я не питиму. Я ще до цього вирішив не пити. Але потім відклав до часу!
Дудар. Ви виправдовуєтесь.
Беранже. Ви так гадаєте?.. У всякому разі з тим, що відбувається, це не має нічого спільного.
Дудар. А це хіба можна знати?
Беранже (переляканий). Ви справді такої думки? Вважаєте, що це готує грунт? Я не алкоголік. (Йде до дзеркала, оглядає себе). Чи, може, раптом… (Береться рукою за обличчя, мацає чоло під пов’язкою). Нічого не змінилося, все лихе обминає мене, — ось доказ, що це на добре… або принаймні немає шкоди.
Дудар. Беранже, я ж пожартував. Брав вас на кпини. Скрізь вам недобре, глядіть, бо станете неврастеніком. Коли вже зовсім оклигаєте від шоку, від депресії, вийдете надвір, на свіже повітря, то, певне, вам стане краще, і думки невеселі втечуть.
Беранже. Виходити? Звичайно, треба. Я думав про це. Отже, я маю здибатись із ними…
Дудар. Ну й що? Глядіть лишень, щоб у них на дорозі не стати. Зрештою, їх не так уже й багато.
Беранже. А я бачу тільки їх. Ну скажіть, що в мене патологія.
Дудар. Вони не зачеплять вас. Якщо їх не чіпати, вони не звертають на вас уваги. По суті, вони не злі. В них навіть є певна природна невинність, якась лагідність. А проте я й сам, щоб навідати вас, пройшов пішки всю вулицю. І, бачите, цілий і здоровий і не мав ніякого клопоту.
Беранже. А я вже тільки побачу їх, мене аж тіпає. Це з нервами негаразд. Я не лютую, ні, лютувати не треба, лють далеко може завести, я вберігаюсь від цього, але щось мені робиться тут (показує на серце), стискається серце.
Дудар. До певної міри така хвороблива реакція ще й нормальна. Хоч уже й завелика. Вам бракує гумору, ось ваша вада, вам бракує гумору. Ставтесь до всього легше, не переймайтеся.
Беранже. Я почуваю солідарність з усім, що відбувається. Я беру участь, я не можу зоставатися байдужим.
Дудар. Не судіть, то й не судимі будете. Та й потім, якщо перейматись усім, що відбувається, життя було б неможливе.
Беранже. Якби це відбувалось десь інде, в іншій країні, а ми про це дізналися б із газет, то можна було б усе спокійно обговорювати, всебічно вивчати питання, робити об’єктивні висновки. Влаштували б академічні дебати, понаїздило б науковців, письменників, законників, учених жінок, художників. А ще й просто людей, це було б цікавим, привабливим, повчальним. Та коли ви самі серед подій, коли зненацька зіткнулися з брутальною реальністю фактів, то не можна не відчувати себе захопленим безпосередньо, ви надто приголомшені, щоб зберігати свою витримку. І я приголомшений, я приголомшений!!! Я не можу отямитись.
Дудар. Я теж приголомшений. Або, швидше, був. Та вже зникаю.
Беранже. Ваша нервова система зрівноважена краще, ніж моя. Вітаю вас. Але вам не здається, що це нещастя…
Дудар (уриваючи його). Я й не кажу, що це добро. І не думайте, що я таємний прихильник носорогів…
Знову носорожаче тупотіння, цього разу під рамою вікна на авансцені.
Беранже (підскакуючи). Ось вони знову! Ось вони знову! Ох! Ні, нічого не вдієш, я не можу звикнути. Може, я помиляюсь. Ніби й не хочу, а вони мене так тривожать, що й спати не можу. Пропав сон. Я сплю вдень, коли вже геть виснажусь.
Дудар. Пийте снодійне.
Беранже. Це не вихід. Коли я сплю, мені гірше. Самі кошмари, тільки вони й сняться.
Дудар. Ось що значить усе брати до серця. Признайтесь, що любите себе мучити.
Беранже. Присягаюсь, я не мазохіст.
Дудар. Тоді змиріться з тим, що є, й не переймайтеся. Якщо воно так, то інакше й бути не може.
Беранже. Це ж фаталізм.
Дудар. Це мудрість. Якщо таке сталося, безперечно були якість причини. І це треба розуміти.
Беранже (підводячись). Хай так, але я не хочу з цим миритися.
Дудар. А що ви зробите? Чого сподіваєтесь?
Беранже. Поки що не знаю. Я подумаю. Надішлю листи до газет, понаписую маніфести, піду на прийом до мера або, якщо часу не має, до його заступника.
Дудар. Нехай влада сама вживе заходів! Зрештою, я й не знаю, чи маєте ви моральне право втручатись у події. До того ж я й далі думаю, що це несерйозне. Безглуздо, на мій погляд, шаленіти, через те що кільком особам заманулося поміняти шкуру. Їм було погано у власній. Вони ж вільні, це їх лиш обходить.
Беранже. Треба перерубати сам корінь зла.
Дудар. Зло, зло! Пусті слова! Хіба можна знати, де зло, а де добро? Звичайно, вподобання в нас різні. Ви передусім за себе боїтесь. Істина саме в цьому, але ви ніколи не станете носорогом, так, справді, у вас нема покликання!
Беранже. Отакої! Отакої! Якщо влада й наші городяни мислять так, як і ви, то вони не зважаться на дії.