Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
На мить погляди Альберді й Алессандрі зустрілися.
— Даю згоду! — відповів Альберді, але в його голосі я відчув тривогу.
— Прошу відкрити могилу, — повернувся Кастелло до копачів.
Я підійшов до слідчого.
— Ви повідомили про ексгумацію професорові Боннарду? — спитав я впівголоса.
— Не думаю, щоб у цьому була необхідність, — лаконічно відповів Кастелло і наказав поліцейському, який стояв по другий бік могили — Сержанте! Проженіть отих дітей!
Кивком він показав угору: на мурі сиділо кілька сільських бешкетників, з цікавістю розглядаючи нас.
— Геть звідси! — гримнув сержант, і на мурі тої ж миті нікого не стало.
Я відчув дотик чиєїсь руки. Це де Ліма підійшов до мене і, беручи мене попідруч, сказав:
— Пройдемося трохи… Ви не заперечуєте?..
Копачі зрушили кам'яну плиту й притулили її до сусідньої могили.
— Ходімо, — відповів я.
Де Ліма повів мене на бічну стежку. За нами вже чувся скрегіт лопат об кам'янистий грунт.
Якусь хвилину ми йшли мовчки. Я чекав, коли де Ліма заговорить, але він зволікав, певно, не знаючи, з чого почати.
— Я чув, що ви казали слідчому… — нарешті промовив він пошепки, ніби трохи збентежившись. — Не зрозумійте мене хибно, але… краще не питати про це… так прямо…
— Про Боннарда?
— Авжеж. Це справа… делікатна. Зрештою, ви й самі розумієте. Повідомляти Боннарда було б тактично неправильно. А формально в цьому немає потреби. Це могло б дуже ускладнити справу. Річ у тім, що існують дві можливості. Уявімо собі, що прах, який ми знайдемо в могилі, справді належить Хосе Браго і нам до того ж не вдасться виявити на ньому ніяких пошкоджень, які вказують на експериментування… Слідство буде припинене… а втім, формально воно взагалі ще й не почато… Проти інституту Бурта ніхто не висував звинувачень. Тому Боннард не може мати ніяких претензій. Навіть коли він довідається про ексгумацію, ми можемо сказати, що в нас були інші причини…
Він якось дивно наголосив на останніх словах, але перш ніж я встиг запитати, що він має на увазі, де Ліма повів далі:
— Проте є серйозні підстави сподіватися, що справа поверне на інше. Скажімо, труп не буде трупом Хосе Браго або ж виявиться, що на ньому провадили якісь підозрілі лікувальні процедури… Тоді ситуація стане ясна. Офіційне порушення слідства буде цілком виправдане, і ми інакше поговоримо з Боннардом! Якщо ж він передчасно довідається, до чого ми прагнемо, йому. легше буде протидіяти. У директора Боннарда чимало друзів… В країні і за кордоном… Натиснуть десь на якусь кнопку, і справа перейде до рук іншого слідчого.
— Розумію! Хитро задумано…
— Кастелло — міцний горішок, з ним вони не впораються. Йому б тільки знайти за що зачепитися. Зрештою, ви знаєте — це людина з ідеально чистими руками. Йому ніхто не може ні за що дорікнути.
— Так, я його знаю. То він відкопав цього дантиста?
— Ні. Про нього згадала Долорес. Але запросити, звичайно, запропонував він. Перевірка зубів дуже допомагає при ідентифікації. Правда, основною прикметою має бути відсутність ребер, але ж скелет міг зазнати значних змін…
— Я бачу, ви передбачили все. Боюся, ви маєте до мене слушні претензії, що я так мало допоміг…
— Ні, ні! — квапливо заперечив де Ліма. — На вашу ініціативу ми сподіваємося лише в другій фазі. Вас, так само, як і Кастелло, наші суперники не можуть ні в чому звинуватити. А це дуже важливо!
— Здається, ви забули тільки про одне: слід було все-таки запросити на ексгумацію фотографа.
— Знімки робитиме професорів асистент. Ми не хотіли брати поліцейського фотографа, щоб завчасу не надавати справі офіційного характеру.
— Зрозуміло. Де зараз ваша дружина?
— Чекає в «Каса гранде». Опріч того, ми хотіли б забрати Маріо додому.
— Мені здається, було б краще залишити його, як ми домовилися, на кілька тижнів у священика Альберді. Він тут, напевно, добре себе почуває…
— Ви його бачили? — запитав де Ліма з погано прихованим невдоволенням.
— Тепер ні. Але священик Альберді вважає…
— Я дуже ціную моральний авторитет мого шуряка, але не певен, що він зможе як слід доглянути хлопця.
— Що ви хочете цим сказати?
— Маріо бачили поблизу… Інституту. Я подумав про Катерину.
— Самого чи…
— Ні, ні. Маріо тиняється по околиці з ватагою сільських шалапутів. Це товариство не для нього.
Де Ліма замовк і прислухався.
— Треба вертатися, — промовив він по хвилі. — Здається, вже добралися до труни.