«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
— Що ви, що ви, Рудольфе! — не приховуючи радості, лебеділа Ада. — Я програла тільки три тисячі.
— І все-таки ви повинні взяти половину виграшу, — якомога люб’язніше наполягав Лежнєв.
Умовляти фрау Аду довго не довелося.
— Вважатимемо, що мені пощастить у коханні, — ні до кого не звертаючись, сказала вона по-російськи і заховала гроші в сумочку. Після цього підійшла до серванта, дістала пляшку коньяку, налила дві чарки, подала одну Лежнєву.
— За вашу перемогу, Рудольфе, — вже по-німецьки мовила вона.
Підступив полковник-льотчик і, не питаючи дозволу, взяв третю чарку, налив собі.
— Цим не відбудетесь, панове, — загримів він, звертаючись до Лежнєва й Ади. — Я переживав за вас і маю право на винагороду.
— Замовляйте шампанське, — засміявся Лежнєв. — Я частую.
Поки ходили по шампанське, фрау Ада вельми люб’язно розмовляла з обер-лейтенантом Зінгером. Однак за грайливими, приязними словами Лежнєв угадував гостру цікавість до себе.
— Ви проїздом?
— Так. У Сосновському в мене були деякі справи. Довелося заїхати.
— У вас є знайомі в Сосновському?
— Я домовився зустрітися на сосновському вокзалі з одним знайомим капітаном.
— І зустрілися?
— Так. Він буквально зняв мене з поїзда і привіз до вас, запевняючи, що я не пошкодую.
— Де ж ваш приятель?
— Пішов гуляти. Він нещодавно виписався з госпіталю і ще кепсько себе почуває.
Лежнєв сказав це про всяк випадок.
— Йому треба було зайти у лазарет, — мовила Ада, закурюючи сигарету. — Правда, нашого лікаря зараз нема. Але в лазареті є медсестра. Хоча вона і росіянка… — Ада замовкла, немов шукала якесь слово, що найточніше характеризувало б медсестру, та, видно, не знайшовши його, додала — Одначе діло своє знає.
На цьому їхня розмова урвалася — принесли шампанське. Полковник-льотчик почав розповідати якийсь анекдот. Лежнєв удавав, що слухає його, а думав про своє. Безлюдний лазарет і медсестра-росіянка… медсестра… Чи зуміє вона перелити Оскарові кров? А коли примусити її спуститися в підвал?.. Власне, чому ж у підвал? В Оскара є форма саперного капітана і відповідні документи; він вільно володіє німецькою мовою. До того ж сьогодні в замку багато гостей… Ні, тільки не поспішати. Невідомо, що являє собою ця медсестра…
Вибравши слушну мить і пославшись на те, що йому треба розшукати товариша, Лежнєв залишив Голубу кімнату.
Лазарет він знайшов швидко. Його зустріла невисока тендітна дівчина в акуратному білому халаті і такій же косинці, з-під якої вибивалося чорне, мов смола, волосся. Погляд карих очей трохи притіняли довгі вії.
— Що ви хотіли, пане обер-лейтенант? — досить пристойною німецькою мовою спитала вона.
— У мене болить голова, — сказав Лежнєв, безцеремонно роздивляючись дівчину.
Медсестра підійшла до шафи, знайшла потрібні ліки, налила в склянку води, поставила перед Лежнєвим. Усе це вона робила мовчки, не дивлячись на пацієнта.
— А хто поручиться, що ви не підсунули мені отруту? — розвалившись на стільці, спитав Лежнєв.
Дівчина йому сподобалась, але самий факт перебування її в німецькому лазареті насторожував.
— Це пірамідон, — спокійно мовила вона.
Певно, обер-лейтенантове запитання анітрохи не зачепило її.
— Російська медсестра працює в лазареті для німецьких офіцерів? — так само розв’язно спитав Лежнєв.
— Я обслуговую допоміжний персонал санаторію. Німецьких військовослужбовців лікує німецький лікар. Сьогодні лікар Фюмен поїхав до міста, а фельдшер трохи випив і пішов спати. До того ж у лазареті немає хворих.
— Ви б хотіли лікувати німецьких офіцерів?
Дівчина промовчала.
— А скільки вам тут платять? — запиваючи порошок водою, ніби між іншим, спитав Лежнєв.
І знову мовчанка.
— Я не почув відповіді!
— Стільки, скільки ви платите іншим військовополоненим.
— Ви — військовополонена? — щиро здивувався Лежнєв.
Вона невиразно стенула плечима, відійшла до шафи, почала перебирати інструменти.
— Яке у вас звання? — уже лагідно спитав Лежнєв.
— Старший лейтенант медичної служби.
— Медсестра?
— Лікар. Я закінчила чотири курси медичного інституту.
— О, вас мобілізували, не давши довчитися, — майже співчутливо сказав Лежнєв.
— Я пішла добровільно!
Вона обернулась і вперше глянула на безцеремонного обер-лейтенанта.
— Як вас звати? — якомога м’якше спитав Лежнєв.
— А вам не все одно?
— Мені треба знати.
Вона не відповіла.
За шафою хтось застогнав. Дівчина зробила мимовільний рух, немовби хотіла затримати цей звук.