«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
— Потім, потім, Маріє, — відмахнулася жінка.
Розпорядниця позадкувала до дверей і вислизнула з кімнати. Лежнєв не знав, як бути: іти за розпорядницею чи трофей підождати. А втім, на нього не звертали уваги.
— Ваша ставка, Адо, — сказав тонкогубий блондин у цивільному, спритно тасуючи колоду.
Жінка в палантині силувано всміхнулася, розкрила свою сумочку, поклала на стіл гроші.
— Дві тисячі, — сказала.
Полковник авіації із стрічкою «Рицарського хреста за військові заслуги» і парадним кортиком з інкрустованою рукояткою на поясі зробив застережливий жест.
— Ви знов випробовуєте долю, фрау Адо.
— Стережіться, фрау, — підхопив круглопикий товстун.
— Я не з полохливих, — роблено весело мовила жінка. — Прошу, майоре.
Майор здав собі й Аді. Коли карти відкрили, фрау Ада зблідла. Тонкогубий блондин виграв.
— Мені сьогодні щастить, — усміхнувся він.
— І не тільки сьогодні, — багатозначно, як здалося Лежнєву, сказав товстун. — Ви взагалі щасливчик, фон Бюлов.
«Фон Бюлов, фон Бюлов», — майнуло в голові Лежнєва. Це прізвище він чув у Москві.
— Негарно, майоре, оббирати господиню, — пробасив льотчик.
— Гра є гра, — усміхнувся майор. — Отже, в банку десять тисяч. Хто бажає, панове?
Офіцери мовчали. Лежнєв помітив, що фрау Ада стягує з пальця перстень з брильянтом. Помітив він і інше: на столі перед майором фон Бюловнм лежав портсигар, на полірованій кришці якого при бажанні можна було розгледіти відображення лицьової сторони карти, Лежав портсигар під лівою рукою, в якій майор, здаючи карти, тримав колоду… Можливо, Лежнєв помилявся, але прогавити такий момент не можна було. Зрештою, він нічим не ризикував, а завоювати прихильність цієї жінки міг. Ада вже скинула перстень. Лежнєв ввічливо спинив її.
— Не робіть цього, фрау.
Вона зміряла його гнівним поглядом. Та він уже кинув на стіл гроші.
— На ваше щастя, фрау…
Офіцери здивовано перезирнулися.
— Оце по-фронтовому! — вигукнув льотчик.
— Нарікайте на себе, обер-лейтенанте, — скривив губи фон Бюлов, розриваючи обгортку нової колоди. — А втім, фортуна прихильна до сміливих.
— Саме так, — добродушно всміхнувся Лежнєв і безцеремонно простягнув руку до майорового портсигара. — Дозвольте закурити?
Погляд, який кинув на нього фон Бюлов, не можна було назвати люб’язним. Тонкі губи майора затремтіли, розповзлися в нервовій гримасі.
У кімнаті запала тиша. Лежнєв хвилювався. Піднявши карти, не одразу зрозумів, що виграв, і тільки громовий крик полковника: «Банк ваш, обер-лейтенанте!» — переконав його в цьому.
Розрядка була бурхлива: видерши з рук Лежнєва портсигар, фон Бюлов вискочив з кімнати. Полковник з властивою льотчикам фамільярністю вдарив Лежнєва по плечу, поздоровив його і сказав, що в таких випадках фронтовики ставлять дюжину шампанського. Товстун у сірому піджаку — його всі називали паном Трібо — теж поздоровив Лежнєва, а потім, одвівши його вбік, спитав:
— Гадаєте, фон Бюлов махлював?
— Цього я не можу твердити.
— Не хитруйте, обер-лейтенанте, — сказав Трібо з ледь помітним акцентом. — Я зрозумів ваш маневр з портсигаром. Зроблено було тонко. Тонко і сміливо.
Живі веселі очі товстуна, як і все його добродушне рум’яне обличчя, приваблювали, а проте Лежнєв був насторожі.
— Майорові бракує витримки, — обережно сказав він. — Його виїдають не руки — губи, ними він не володіє…
Товстун міцно стиснув йому лікоть.
— Спасибі, обер-лейтенанте. Ви мені подобаєтесь, а тому хочу попередити: остерігайтеся фон Бюлова. Він не простить вам портсигара.
— Росіяни кажуть: «Бог не видасть — свиня не з’їсть».
Трібо захихикав, а потім серйозно мовив:
— Свиня, може, не з’їсть, але місцеві абверівці вам її неодмінно підкладуть. Ви у відпустці?
— Так, — сказав Лежнєв. — Обер-лейтенант Зінгер, армійська група «Південь».
— Тоді ще півбіди. Завтра ви поїдете, і — шукай вітра в полі.
— А при чому тут абверівці? — у свою чергу поцікавився Лежнєв.
— Я сказав і так більше, ніж треба, — усміхнувся Трібо.
— Дякую за попередження, — клацнув каблуками Лежнєв. — Я ваш боржник.
— Розрахуйтеся краще в фрау Адою. Повірте, це дасть вам більше користі.
Лежнєв підійшов до жінки, відрекомендувався.
— Ада, — подаючи йому випещену руку, — сказала вона.
— Я грав на ваше щастя, — мовив Лежнєв слова, яких вона так чекала, — половина виграшу ваша.