Поцілунок Елли Фіцджеральд
- Автор: Лишега Олег
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-084-8
- Жанр: Малые литературные формы прозы
Электронная книга - «Поцілунок Елли Фіцджеральд». Краткое содержание книги:
У другому розділі — «America emeralda» — переклади міфів та легенд американських індіанців, щоденник Генрі Торо, вірші Робінзона Джеферса, а також есей та вірш, написані після тривалого перебування Олега Лишеги в гірському Лемонті у Пенсильванії (США).
Це остання книжка, яку поет ще встиг підготувати до друку. Вона мала називатися або «Поцілунок Елли Фіцджеральд», або «America emeralda» (Смарагдова Америка).
І опинилися вони віч-на-віч. Голова їй каже мовчати, а ноги підганяють. І раптом усе в ній заговорило: «Кашкалака, чоловіче, я — твоя». І впали вони в траву — молодий і вінчинчала.
Потім вона казала йому: «Кашкалака, воїне, я кохаю тебе. Нехай твої батьки присилають дари батькові моєму, вождю. Хай би що вони прислали, батько не відмовить. Хай твій батько поговорить з моїм. Негайно. Зараз!»
Отож обоє батьків не перечили своїм дітям. Горда вінчинчала стала дружиною мисливця, а він став вождем. І вся молодь бачила це і чула. Незабаром вони теж почали застругувати кедрові гілки в подобі довгошиїх птахів з розтуленими дзьобами. Чарівна музика линула від племені до племені і зваблювала дівочі ноги, куди не слід. Ось так у людей з’явилася флейта, дякуючи кедрові, дятлу і мисливцеві, — не зумів убити оленя, але вмів слухати.
Койот і водоспад Мультнома
«Давно, дуже давно, коли світ був молодий і ще не з’явилися люди, — оповідав якось старий індіянець, — звірі і птахи були людьми цього краю. Вони розмовляли між собою зовсім, як ми. І одружувались теж».
Койот був наймогутніший з-поміж звіриного люду, бо Вождь Духів наділив його особливою силою. Скажімо, саме Койот повернув Велику Ріку, обминувши Сухий Водоспад. Дехто вважає його звіром, дехто — чоловіком, а ще інші — вродливим юнаком.
У тій прадавнині, ще до нашого часу, коли всі люди й звірі розмовляли однією мовою, Койот, як і завжди, вибрався в мандри уздовж Великої Ріки. Дійшов аж до місця, де течія пірнала попід Великий Міст, що з’єднує гори по сей і по той бік річки. І тут він перекинувся на гарного молодого мисливця.
Перед тим, отак мандруючи, він бачив вродливу дівчину в селищі недалеко від моста. І вирішив він прохати дозволу її батька, щоб з нею одружитися. А батько дівчини був вождь. І ступив Койот до вождевої оселі зі щедрими дарунками.
Дарунком служила купа хутра і шкур усяких звірів, скільки міг донести. Такий щедрий дар вибрав він ще й тому, бо довідався від людей, що чоловік тої дівчини з часом теж стане вождем племені.
Вождь нічого не чув про юнака, хіба зрозумів, що перед ним вдатний мисливець. Дарунок вождеві сподобався, але що скаже дочка?
«Вона в мене одна, — промовив вождь. — Я люблю її усім серцем. І не такий я, щоб продати дитину за оберемок шкур. Ти маєш полонити її серце, бо я хотів би, щоб вона була щаслива».
Отож Койот почав навідуватися до вождевої оселі щодня, і завжди з якимось гостинцем для дівчини. Але ніяк не щастило йому вгадати з тим дарунком. Вона сором’язливо брала гостинця і одразу ж бігла до жінок, туди, де на осонні поралися вони з оленячими шкурами, або втікала гратися з дітьми.
День за днем Койот усе палкіше жадав завоювати серце вродливої дівчини. Чого вона найбільше бажає, що їй миліш над усе? Ніяк йому не збагнути. «Принесу їй найзапашнішу квітку з лісової гущавини, — якось подумав Койот, — може, аж тоді вона погодиться стати моєю дружиною?»
Подався він до лісу понад Великою Рікою і шукав ту квітку цілий день. Найдивовижнішу квітку він приніс до вождевої оселі. Покликав вождя та й каже:
«З ранку до вечора шукав я за цією квіткою для твоєї дочки. Якщо й це її не зворушить, тоді я вже й не знаю, чим ще можна завоювати її серце?»
Вождь був наймудріший з усіх вождів того великого племені. Він сказав: «Чому б тобі не запитати моєї дочки? Спитай ЇЇ сьогодні ж, який дарунок зробить її серце найщасливішим?» По цих словах побачили вони, як дівчина виходить з лісу. Ще дужче вразила Койота її юна краса.
Приступив він до неї та й питає: «Красуне, що твоєму серцю миліш над усе? Хоч би що ти забажала, я все знайду. Оця квітка, знайдена у неприступній гущавині, хай буде запорукою».
Здивована, чи може, то лиш так здавалося, дівчина глянула на молодого мисливця, а тоді на рідкісну білу квітку.
«Я хочу плеса, — промовила сором’язливо. — Плеса, де б я щодня могла купатися так, щоб ніхто не бачив».
Так і не взявши квітки, за якою Койот оббив ноги, побігла вона геть.
«Гаразд, — мовив Койот до її батька. — За сім сонць я прийду до тебе й твоєї доньки і поведу вас до плеса, як вона хоче. Плесо буде лише для неї».
Сім сонць Койот робив плесо. Спершу прорізав глибокий канал у пагорбах південного берега Великої Ріки. Тоді обсадив той рів деревами, кущами, папоротями аж до самої вершини високого валу, зверненого до ріки.