Поцілунок Елли Фіцджеральд
- Автор: Лишега Олег
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-084-8
- Жанр: Малые литературные формы прозы
Электронная книга - «Поцілунок Елли Фіцджеральд». Краткое содержание книги:
У другому розділі — «America emeralda» — переклади міфів та легенд американських індіанців, щоденник Генрі Торо, вірші Робінзона Джеферса, а також есей та вірш, написані після тривалого перебування Олега Лишеги в гірському Лемонті у Пенсильванії (США).
Це остання книжка, яку поет ще встиг підготувати до друку. Вона мала називатися або «Поцілунок Елли Фіцджеральд», або «America emeralda» (Смарагдова Америка).
А тепер, коли перевтілилася вона, дбайте, щоб друге насіння першої матері не переводилось, бо то її тіло. І кості її теж пригодяться вам. Паліть їх і дим освіжить ваш розум. І ніколи не забувайте за неї, бо це дар жіночого серця. Пам’ятайте, коли їсте. Згадуйте, коли дим її кісток в’ється над вами. А через те, що усі ви брати, діліть між собою її плоть і кості. І нехай кожна частка буде рівна, бо лише так втілиться любов першої матері».
Про Тітона-привида
Тітони процвітали, вони були здорові і міцні, бо їли чимало бізонячого м’яса. Вкладалися спати, розбиваючи на ніч табір. Тоді з’являвся у таборі глашатай, вигукуючи: «Завтра буде багато бізонів. Готуйтеся!»
Одного разу, коли Тітони повернулися до табору після виснажливого полювання на бізонів, один молодик оголосив, що візьме за дружину найвродливішу дівчину племені, дочку Вождя.
Її батько відказав: «Не дозволю, доки не приведеш мені багато коней». Тож молодий індіянець вирушив на пошуки диких коней з надією задобрити вождя і домогтися руки його прекрасної дочки.
Ще сміливець не повернувся, а його люди знялися з обжитого місця і перейшли деінде. Вертається молодий індіянець до покинутого табору з кількома пійманими кіньми. А було вже досить пізно, то вирішив перебути до ранку неподалік у відлюдній оселі.
Спершу не міг знайти входу, бо з усіх сторін привалена була землею. Нарешті вдалося потрапити всередину. Там стояли чотири високих стовпи, вкопані в землю. Стовпи підтримували ложе, подібне до поховального. Там лежала жінка у вбранні, прикрашеному зубами лося. Вона повернула голову, глянувши згори на тітонського сміливця.
Одразу впізнав він у ній жінку свого племені — але ж тепер це була Жінка Привид! Відтоді жили вони разом, і стала вона йому дружиною.
Одного разу подумав: «Пора вибиратись на бізона».
І хоч не промовив і слова вголос, Жінка Привид почула його думки і каже: «Тобі забаглось бізонячого м’яса? Сідай на коня і повертайся до урвища. Зустрінеш табун — кидайся всередину і стріляй найгладшого. Візьми додому шкуру і м’ясо. Підсмаж трохи м’яса і перш ніж їсти, даси мені шматочок».
Молодий Тітон вибрався на бізонів і вчинив як наказала Жінка Привид. На рівнині зустрів великий табун. Приструнив коня, врізався прямо у гущу і підстрелив найгладшого. Злупив шкуру, покраяв на м’ясо, звалив те все на іншого коня. Нанизав чималий шмат, приготував на вогні для Жінки Привида.
Незчувся коли це вона стоїть посеред оселі. Низка за низкою чудового бісеру прикрашали її шкіряне вбрання. І, вгадуючи думки молодого героя, промовила: «Прошу тебе, не бійся!»
З того часу вже не було страху поміж ними, про все могли вони домовитись. Одного разу молодий індіянець каже: «А чому б нам не почати спільне життя, як і наші батьки починали, коли одружувались?»
Жінка Привид у відповідь: «Ні, цього не буде, бо вдень доведеться нам селитися, а ночами пересуватися». Молодий лише здивувався.
Так і сталося, вони мандрували щоночі. Привид Жінка йшла попереду з покритою головою, не озиваючись до чоловіка. Її ноги були невидимі. Безшумно летіла, наче примара.
Лише подумає щось молодий індіянець, а вже Жінка Привид знає, що в нього на гадці. Чи не тому індіянці Тітони кажуть: «Стережись привидів, бо привиди знають усе».
Кажуть, що Привиди відають, коли і які вітри подують. Привиди знають, коли випаде сніг. Знають, коли вдарить грім і заблискає. Привиди радіють, коли здіймається вітер, бо так легше їм перелітати з місця на місце.
Отак і жили тітонські Жінка Привид і молодий сміливець. Їхні одноплемінники так ніколи їх і не бачили. Дивно було вождевій дочці, що її хлопець не повернувся до неї.
Невдовзі молодий став Тітоном Привидом і так разом з тітонською Жінкою Привидом пропливають щоночі, вічно.
Небесне каное
Багато віків тому чарівне каное опустилося з небес і сіло поблизу селища індіянців з племені Алабама. З каное, весело співаючи, зійшло кількаро молодих жінок. Вони розбіглися хто куди, упиваючись свободою, гуляли в м’яча і просто гасали одна за одною.
Коли втомилися, знову сіли у своє чарівне каное і так само зі сміхом і співами піднялись у небо. Іншим разом знов повернулися, співаючи і витанцьовуючи.
Не раз повторювалася ця забава, а каное завжди сідало на землю в тому самому місці.
Одного разу алабамський юнак угледів з-за кущів, як приземлилося каное. Під час гри м’яч полетів у його бік. Дівчина кинулася за м’ячем. Коли наблизилась, юнак ухопив її за руку. Інші полякались, скочили у своє чарівне каное і зникли в небі.