Остання подорож Сутіна

Він їде до Парижа у чорному покійницькому бусі, марка «Сітроен», модель «корбіяар». Чи їде він туди помирати? Та ні, що ви, макове молочко проганяє цю думку. Він їде в край з молочними ріками. Він їде в майбутнє, якого не буде. їде в білий рай. Він не прокидатиметься, поки поруч винайдений Сертюрнером сік, маковий сік літератури… Він залишатиметься оглушеним, не відчуваючи болю.

Бінґ! Перша його персональна виставка, відкрита 27 червня, спалахує перед його очима, він бачить розвішені в галереї «Бінґ» картини. Так, в «Бінґу». Перша виставка. Відколи 1923 року вперше з'явився Барнз, відколи цей фармацевт у стані ейфорії згріб його картини і посипав підлогу майстерні доларовими банкнотами, весь Монпарнас, а отже світ, дізнався, що означає ім’я Сутін. Його починають вважати людиною, яка добилася свого, дійшла до мети. Який тріумф. Нарешті дійшла.

Дійшла — куди? Відвідувачі галереї нервують. Художника не видно. Якийсь чоловічок, пританцьовуючи, рухається крізь людську тисняву, всі здивовано дивляться йому вслід. Чоловічок виходить на тротуар, заглядає на усі боки.

Де Сутін? Зараз розпочнеться вернісаж, а його нема? Людей повно, картини майже неможливо роздивитися. А його нема? Ховається десь. А може блукає кварталом, дивиться здалеку на групки людей, які сунуть до «Бінґа»? Панічна втеча до майстерні, вниз до парку Монцурі на краю кварталу. Сутіна ніде не видно. Нема. Він не прийде. Він невидимий.

Тепер все так само — і художник, який скрутився на лежанці, не появляється зі схованки. Смерть влаштовує вернісаж, усі в очікуванні художника. А Сутін вирішив не з’являтися. У «Бінґу» прокол. Прогуляти свою смерть, бойкотувати її. Його до цього намовляє розчин морфіну: Не виходь зі схованки, тебе ніхто не знає, ти продовжуєш рух. Тільки не прокидатися. Нехай знечулення триває вічно. А смерть нехай собі розглядає свої картини на самоті. Вернісажем більше, вернісажем менше — художника нема. Він збирається залишатися невидимим.