Повна академічна збірка творів

8 Див. прим. 1 до діалогу «Кольцо».

9 Сковорода має на думці діалог «Кольцо».

10 Ідеться про Степана Івановича Тев'яшова. Див. прим. 1 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».

11 Книга Псалмів 76 (77): 6.

п Фалесові приписує цей вислів, зокрема, Діоген Лаерцій (1,40): "Йому ж таки [Фалесові] належить приказка 'Пізнай себе', - хоч Антисфен у «Переємствах» стверджує, нібито сказано це було Фемоноєю, а привласнено Хілоном" [див.: Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов. - Москва, 1979. - С. 75].

13 Ця теза перегукується з думкою Сенеки про те, що не гріх уважати за свою знайдену кимось істину. Так, про цитовані ним Епікурові сентенції Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (XIV, 17) казав: я "і хвалити їх люблю, і присвоювати собі дозволяю" [Ауцій Анней Стека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. - Київ,

2005.-С. 69].

14 Ця думка, що її не раз висловлював Сковорода, дозволяє розглядати його науку в стратегії "вічної філософії", як те робить Елізабет фон Ердманн у своїй книзі «Несхожа схожість» [див.: Erdmann Е. von. Unahnliche Ahnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722-1794). - Koln; Weimar; Wien, 2005]. Поняття philosophia perennis запровадив 1540 р. Авіустин Стойхус у своєму трактаті «De perenni philosophia». Тим часом концепт "вічної Божої мудрості" можна знайти і у святих отців, і в Якоба Беме та німецьких пієтистів, і в неоплатоніків доби Відродження, зокрема в Марсіліо Фічіно та Піко делла Мірандоли, і в популярного письменника-єзуїта Атанасія Кірхера, і в багатьох інших. Зрештою, philosophia perennis має за першоджерело коло ідей Платона й може по праву розглядатися як характерна риса платонізму, чиїм яскравим представником в Україні був Григорій Сковорода. Недаром він не раз підкреслював, що Божа Премудрість є спільною для всіх віків і народів. Як гадає фон Ердманн, до традиції "вічної філософії" Сковорода, найвірогідніше, прилучився під час своєї закордонної мандрівки. Можливо, він запозичив цей концепт навіть безпосередньо з трактату Стойхуса «De регеппі philosophia». Однак концепт "вічної філософії" Сковорода, звісно, знав іще задовго до того, як вирушив у мандрівку дорогами Європи. Він міг знайти його і в писаннях святих отців, і в творах старих українських авторів. Власне кажучи, думку, згідно з якою поганська філософія не суперечить Біблії, оскільки як одна, так і друга мають за джерело божественний Логос, уперше висловив іще Філон Олександрійський -один із найулюбленіших філософів Сковороди. Перегодом Юстин Мученик ототожнить Логос із Христом. Спаситель постане тут вічним Словом, до якого причетний увесь людський рід. Так само розмірковував і Климент Олександрійський, котрий у своїх «Строматах» не раз наголошував на єдності біблійної мудрості з мудрістю Стародавньої Греції, Єгипту, Вавилона, Персії, Ассирії, Індії. Саме у святоотцівській версії думка про "безпочатковість істини" була знана в Україні ще за старокиївської доби. Це годні засвідчити такі пам'ятки тогочасної літератури, як «Ізборник Святослава» 1073 p., «Шестоднев» Іоана Екзарха або переклад хроніки Георгія Амартола, в якому сказано, що славетні грецькі філософи (Анаксагор, Піфагор, Платон) запозичили свої знання в єврейських мудреців. Перегодом ця ідея не раз і не два буде зринати також у творах найяскравіших інтелектуалістів кола Києво-Могилянської академії. Так, Стефан Яворський говорив про божественне походження логіки, Митрофан Довгалевський - про божественне походження поезії, а вчитель Сковороди Георгій Кониський стверджував, що всі науки та мистецтва були надані Богом Адамові, а потім поширилися від нього до Ноя, від Ноя та його синів - до халдеїв і євреїв, від євреїв до єгиптян, від них до греків, від греків до римлян і так далі [докладніше див.: УшкаловЛ. Translatio studii // УшкаловЛ. Світ українського бароко: філологічні етюди. - Харків, 1994. - С. 31^2].