Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Ця декларація, з одного боку, підтверджувала «повне дотримання зобов’язань, прийнятих щодо наших союзників». З іншого боку, документ містив пункти, призначені, сказати б, для «внутрішньополітичного» вжитку, покликані задовольнити антивоєнні настрої населення. Ідеться, насамперед, про «впевненість» уряду у найскорішому завершенні війни «без анексій та контрибуцій», що прямо суперечило цілям, які ставили перед собою союзники Росії.

На відміну від Росії, яка вступила у війну, не маючи достатньо ясних і осмислених зовнішньополітичних цілей, Франція та Велика Британія вступили у війну саме задля анексій та контрибуцій — головно від Німеччини та Австро-Угорщини. Насамперед, через Ельзас та Лотарингію, яка увійшла до складу Другого рейху після Франко-прусської війни 1871 р., та німецькі колоніальні володіння тощо. 22 квітня антивоєнна державна позиція була офіційно й одноголосно схвалена на засіданні петроградського уряду.

Очевидно, що така позиція не могла викликати захоплення у Лондоні та Парижі: головний союзник поставив під сумнів сам сенс ведення вій­ни та неймовірні жертви і втрати, які понесли воюючі країни.

Французький посол у Петербурзі з професійною безпосередністю інформував своє керівництво: «Якщо, як я того боюся, російський уряд почне домагатися від нас перегляду наших попередніх угод про засади миру, ми, на мою думку, повинні будемо без вагань заявити йому, що ми енергійно обстоюємо збереження цих угод, заявивши ще раз про наше рішення продовжувати війну до остаточної перемоги. Якщо ми не відхилимо перемовин, до яких вожді соціал-демократичної партії, і навіть п. Керенський, сподіваються нас схилити, наслідки цього можуть виявитися непоправними»[84]. Уряд проблему розумів. Альбер Тома інформував колег у Парижі: «Соціалісти вимагають від уряду, зокрема і від п. Керенського, пред’явлення дипломатичної ноти, у якій союзникам пропонувалося би переглянути сукупність їхніх цілей війни. П. Мілюков, — писав до Парижа А. Тома, — думає, що він не може поступитися. Між цими двома тенденціями уряд коливається. Мені здається, що я можу пошукати, — переконував пан міністр, — тимчасове рішення, яке, по-перше, дозволило би, — що я вважаю капітальним, — чинному урядові уникнути потрясіння та розвалу».