Маркус і Діана. Світло Сіріуса

— О ні, пане Сімонсене. Просто коли я про це розповідаю, то забуваю, на якому я світі. Гра в гольф посеред чудової норвезької природи! Хіба буває щось краще?

Маркус відчував, що Сіґмунд ось-ось зайде за край, одначе товариш усе тримав на контролі. Найманірніші фрази в нього звучали на диво природно. Якщо він не стане астрофізиком, то безперечно зробить блискучу кар’єру в рекламній галузі. Монс усміхнувся Маркусові.

— Може, варто про це подумати на наступне літо?

— Подумайте зараз! — палко вигукнув Сіґмунд. — У готелі «Великий Океан» є сто комфортабельних кімнат з усіма зручностями, є де причалити й де припаркувати машину, там гарно годують і прекрасно обслуговують за помірну ціну.

— Цього року ми збираємося в Данію, — мовив Монс. — Але дякую за пораду.

Сіґмунд не вгамовувався.

— Навіщо проводити вакації за кордоном, якщо в нас такі бездоганні корти для гри в гольф?

Отепер уже батько мусив здогадатися, що тут було щось не так. Аж ні, не здогадався.

— У твоїх словах є частка правди, та, розумієш, ми з Маркусом мріяли побувати в Тіволі.[17]

— Б’юся об заклад, що йому ще дужче хотілося б пожити в готелі «Великий Океан». Еге ж, Маркусе?

Поки Сіґмунд просторікував, Маркус сидів собі тихенько й длубався в їжі. Він до останнього сподівався, що батько зробить вибір на користь Данії. Йому справді дуже хотілося побувати в Тіволі. У глибині душі він навіть вірив, що наважився б покататися на американських гірках. Тоді йому було б чим хвалитися перед новими однокласниками, перш ніж ті почали б дражнити його Мавпусом. «Я цього літа був у Тіволі. І катався на справжніх американських гірках». То був би прекрасний початок для трьох довгих років навчання в загальноосвітній школі. Одначе Сіґмунд уже зачепив батька на гачок і передав вудку йому. Зоставалося тільки потягнути її на себе.

— Мені однаково, — відповів він.

Таким чином Маркус дав батькові волю вирішувати самому й водночас продемонстрував перед Сіґмундом, що робить це не добровільно, а під сильним тиском. Монс глянув на нього з подивом.

— Що ти кажеш?

— Те, що чуєш. Вирішуй сам, тату, — хоробро відповів син.

«Зашліть мене на Північний полюс чи деінде. Мені однаково», — думав він.

— Гаразд, так, звісно, обійдеться дешевше, — сказав Монс. — Може, це й гарна ідея.

— Це фантастична ідея, — сказав Сіґмунд. — А мені можна з вами поїхати?

— Авжеж, якщо дозволять твої батьки, — відповів Монс.

— Безумовно, дозволять. Я вже передчуваю, як ми там розважимося!

— Тоді домовилися, — вдоволено сказав Монс. — А де той готель міститься?

— В Гортені, — промимрив Маркус.

Монс витріщив на них очі. Мов та рибина, що опинилася на суші, але не розуміла, як то сталося.

— В Гортені?

— На даху того готелю є своя зелена латочка, де можна розігрітися перед грою в гольф та потренуватися, — випалив Сіґмунд. — Я зателефоную додому й спитаю, чи вони згодні.