Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Ворог ще не знав про захоплення станції. Полкові сапери заклали підривний матеріал під вхідні й вихідні стрілки та чекали наказу.
Назустріч потягові я вислав 3-тю сотню з поручником [Карлісом] Броже який, зустрівши потяг, наказав затриматись. Машиніст почав давати. шістки тривоги, але потяга не спиняв. Сотня відкрила вогонь, і механік пшістів з паротяга вбитий. Нарешті потяг став. Серед цивілів розпізнали Комісара, було й зо два десятки червоноармійців. Серед пасажирів знайшлися й мої близькі земляки, які знали мою родину, я запросив їх до себе на гостину.
Хорунжий [Гриць] Бурба дістав завдання знищити паротяг і вагони. В ролі машиніста відчепив паротяг, від'їхав на сотню метрів, аби набрати розгону, і дав повний хід, а сам зіскочив. Паротяг врізався в порожній потяг і, розтрощивши майже всі вагони, зійшов з рейок.
Надвечір сотні відійшли ночувати на поблизькі хутори. Коней не розсідлували. Полк — напоготові. Опівночі варта, [вислана] в бік Єлисаветграда, доповіла, що іде потяг. Я наказав 3-й сотні забрати його.
Потяг — за 200 метрів. Сотня відкрила кулеметний і рушничний вогонь, бо була певна, що має перед собою звичайний потяг, але цей "звичайний" потяг відповів вогнем відразу із 10–12 важких кулеметів і трьох гармат. На допомогу і я прискочив із рештою сотень, і теж не дав ради. Сапери позривали стрілки, що затримало ворожу панцерку майже на годину. ["Виявилось, що це був бронепотяг "Борець за свободу", — доповнив Борис Монкевич].
Мав полк щастя, що бронепотяг стояв на насипу, а ми крутились у долині, відтак непорозуміння обійшлося майже без втрат з нашого боку, бо вогонь ішов понад наші голови. Направивши зірване місце, "черепаха" відійшла на ст. Шостаківку і далі. Станція знову в наших руках. У бою поранено одного козака та троє коней.
О 3-й годині вночі полк отримав наказ вирушити на с. Нерубаївку. Гармати, кулемети й табір, а за ними і сотні рушили через залізницю, а я залишився із 3-ю сотнею, щоб зруйнувати телефон і телеграф, і лише тоді поїхав доганяти полк. Перехід — 15 кілометрів. Стали на відпочинок у Нерубаївці, де простояли два дні.
Марш на Долинську і Вознесенськ
4 квітня вранці вирушили до с. Водяне. Погода чудова. Не доходячи до Водяного, зустріли командувача армії [Михайла] Омеляновича-Павленка, який подякував полкові за минулі бої і підкреслив, що Чорний полк — один із найкращих у всій армії. До с. Водяне полк їхав з піснями, маючи на чолі командарма. На його замовлення козаки відспівали ніби марш Чорних — "Ішли жиди в школу". Пісня сороміцька, але командармові подобалася. На прощання почули від нього: "Якби був я молодшим, то хотів би бути з Чорними".
5 квітня по нічнім маршу прибули до с. Різанівка, де зустріли інші частини Запорозької дивізії. По короткому постою рушили на Бобринець, який зайняли без жодного пострілу. Ворог відійшов, а наш полк отримав наказ переслідувати його. Коні й козаки змучені великими переходами. Щоб не гнати цілий полк, наказав я виділити із сотень по 15 їздців на кращих конях і сам попровадив їх на с. Миколаєве. Мав бій з ворожою піхотою, якій нічого не міг зробити, бо вона весь час ішла в колоні і на наші атаки відповідала сальвами. Взяли одного полоненого, від якого довідався, що ця добра піхота — червоні курсанти. Наказав полоненого звільнити. Пізно вночі повернулися до полку.
6 квітня — денний спочинок. Із 2-ї сотні вислано роз'їзд під командуванням хорунжого [Костя] Роменського на села Олександрівку та Рощахівку. На хуторі Селезнева наткнулися на ворожу кінноту, яку вибили з хутора, але вистріляли всі набої. Роменський отримав сувору догану — за даремну витрату набоїв.
8 квітня полк отримав наказ негайно вирушити на с. Ганнівку. Коли відійшли від місця постою пару кілометрів, показалася кіннота досить значної кількості. Батарея стала на позицію, кінні сотні розвернулись у лаву, тачанки помчали на крила. Полк на рисях пішов назустріч. Ворожа піхота почала відходити. Я наказав сурмити атаку, якої ворог не прийняв, а кинувся тікати. По шалених перегонах догнали з десяток верхівців.
Виявилося, що це кінний полк Київської дивізії… Мали щастя Київці, що Чорні того дня були настроєні по-спортивному і прийняли їх у шаблі, а не вогнем своїх 18 важких кулеметів, та й батарея мовчала.
Заночували в Ганнівці.
9 квітня вирушили в напрямку Долинської. Ночували в с. Требинське.
Тут мали святкувати Великдень. Село дуже бідне. Хати малі та старі. Перша ніч пройшла спокійно. Вислав я роз'їзди в різних напрямках. 2-га сотня з хорунжим [Євгеном] Нестеренком пішла на Долинську. За 6 км від постою полку зустріли до 300 чоловік ворожої піхоти та від 60 до 70 кіннотників. Сотня розвернулась у лаву і відкрила кулеметний вогонь, а також подали донесення до полку. В полку заграли сурмачі "сполох". За кілька хвилин і полк стояв готовий до маршу. Гармати й табір перейшли на другий бік села. Провадив полк поручник Броже, бо я знову хворий: випробовував здобутого коня і, перестрибуючи через високий пліт, звалився разом з ним і міцно потовкся. Був при полку і насилу сидів у сідлі.