Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Зміни, які нагромаджувалися впродовж першої половини XVI ст. і в способі життя, і в загальному образі пограничного степового добичника-козака, логікою власного розвитку підштовхували до організаційного оформлення козацької спільноти, яка сприяла б виживанню індивіда в умовах постійної небезпеки. Мінливий ритм існування, де щомиті людина мусила бути готовою перейти від спокою до війни, покладаючись лише на власну мужність та Божу ласку, вимагав інших форм соціального групування, інакшого внутрішнього закону й порядку, ніж той, що був вироблений інституціями стабільного світу. Тож фундаментальні засади козацької спільноти, які склалися в середині XVI ст. і є загальновідомі з пізніших прикладів, просто не могли бути інакшими, бо інакше не вижила б сама спільнота. Найперше – це мусила бути група рівних, у якій перевага надається фізичній силі, витривалості й швидкій реакції на небезпеку, a не родовитості чи заможності. Далі – козацька спільнота не могла розділятися на "своїх" і "чужих" за етнічною чи якоюсь іншою ознакою (як властиво стабільному суспільству середньовіччя), оскільки її членів єднала вища спільність ми, протиставлена загрозі ззовні. Врешті – почуття "ми" мусило абсолютно притлумлювати кожне конкретне я, бо тільки це забезпечувало колективну захищеність; відтак авторитет ватажків залежав у першу чергу від їхньої здатності виконувати колективну волю групи, що гарантувало необхідну в екстремальних умовах єдність і наполегливість у досягненні мети.

Поштовхом до об'єднання розпорошених ватаг і громадок у міцний колектив згаданого типу стає, як правило, поява яскравої особистості і загальновизнаного лідера, наділеного і реальною (майновою), і харизматичною (на Русі – княжою) потенцією. Цим вимогам ідеально відповідав авантюристичний християнський лицар-герой князь Дмитро Вишневецький, який увійшов в історію України під козацьким прізвиськом Байда (з татарської – безтурботний чоловік). Князь Дмитро народився у м. Вишневці на Волині, у родовому гнізді князів Вишневецьких, що були відгалуженням Дмитра-Корибута Новгород-Сіверського, одного з синів великого князя литовського Ольґерда У 1550 р. князя Дмитра як помітну постать українсько-татарського пограниччя вперше згадує в своїй промові на сеймі Бернард Претвич; у 1552 р. вони вдвох, зокрема, здійснили похід під Очаків. Тоді ж, на початку 50-x, Вишневецький ставить замок на о-ві Хортиці за порогами, громадячи довкола себе козацтво. Його замок (за останніми археологічними дослідженням кам'яний) – це, власне, і є перша Запорозька Січ, твердиня козаччини серед степового моря. Пізніше, за два з половиною століття свого існування, місцезнаходження Січі мінялося сім разів, однак вона завжди була символом козацької єдності, про що козацьке прислів'я говорило так: Січ – мати, Великий Луг – батько, отам треба й умирати.

Хортицьке козацьке гніздо почало серйозно тривожити татар, тож у січні 1557 р. хан Девлет-Гірей, підступивши до острова, тримав козаків 24 дні в облозі, але взяти фортеці не зумів. Другий похід на Думитрашка, як називають князя Дмитра турецькі джерела, Девлет-Гірей здійснив наприкінці літа цього ж року, оточивши Хортицю турецькими човнами. Вишневецький зі своїми козаками був змушений відступити до Черкас. Марно очікуючи тут допомоги від великого князя, звернувся за заступництвом до російського царя Івана IV Грозного і в листопаді 1557 р. виїхав, або, як тоді говорилося, зійшов разом зі своїм загоном до Москви. Тут був прийнятий вельми ласкаво, отримавши в отчину м. Бєлєв та ряд сіл у Підмосков'ї, a також в дарунок на приїзд – 10 тис. рублів, величезну на ті часи суму. Як московський воєвода, здійснив кілька походів на татар; зокрема, лише впродовж 1559 р. тричі нападав на турецьку фортецю Азов у гирлі Дону. Однак уже з весни 1560 р. почалося охолодження його взаємин з царем, посилене відмовою підтримати новий похід на Азов. Тож уже восени 1560 р. втікач таємно звертається до Жиґимонта Авґуста з клопотанням про повернення, a у вересні наступного 1561 р. покидає Росію разом зі своїм незмінним козацьким почтом.