Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

До зближення з Польщею підштовхував не тільки зовнішньополітичний розклад сил, але й внутрішнє становище Великого князівства Литовського. Як уже оповідалось, незадовго до Люблінської унії тут відбулися принципові зміни в структурах влади і управління, здійснені політико-адміністративними реформами 1564–1565 рр. і закріплені прийнятим у 1566 р. Другим Литовським Статутом. У впертій боротьбі боярсько-шляхетського загалу з магнатською верхівкою, яка передувала цим реформам, взірцем для литовсько-руського боярства служив бурхливий розвиток шляхетських вольностей у сусідній Польщі. I якщо вища аристократія Великого князівства опиралася унії, небезпідставно вбачаючи в ній акт політичного самогубства, то рядова шляхта сприймала таку перспективу прихильно, сподіваючись на зміну власного становища за польським зразком.

Полонофільські настрої підсилювалися і завдяки загальному піднесенню, що його переживала Польська держава у XVI ст., особливо в період правління Жиґимонта II Авґуста (1548–1572), котрий називають "золотим віком" Польщі, добою найвищого розквіту її політичної культури. Що стосується самої Польщі, то вона добивалася унії як з великодержавних амбіцій, так і в розрахунку на територіальні прирощення, нові землі, придатні для сільськогосподарського виробництва. На середину XVI ст. польська економіка переживала бурхливе піднесення, бо війни у Європі вивели її на роль головного експортера сільськогосподарської сировини, збіжжя і лісових товарів на європейський ринок. Лишається додати, що з середини XVI ст. у балтійську торгівлю, головною артерією котрої була Вісла, яка зв'язувала внутрішні регіони Польщі з воротами зовнішнього збуту – Ґданськом, щодалі активніше втягується Волинь. Звідси по Західному Бугу, a далі по Віслі вивозили на експорт збіжжя, поташ, смолу, напівфабрикати корабельного лісу. Невдачі ж Великого князівства Литовського у Лівонській війні могли обернутися утвердженням Московії на берегах Балтики, і тоді російський вивіз продуктів у Західну Європу склав би поважну конкуренцію польському та волинському експорту.

До торгової гарячки були втягнуті найширші кола купецтва і шляхти, a це, своєю чергою, активізувало шляхетську колонізацію, стимулюючи гонитву за нерозораними ланами й незайманими лісовими масивами. Уявленню про землі, що чекають на енергійного господаря, ідеально відповідала Україна. Образ безкрайої родючої рівнини, що плине молоком і медом, де риба з'являється "з божої роси", пшениця родить сама по собі без засіву, a трава на пасовиськах росте так буйно, що по ній не можна проїхати возом, міцно закорінився у свідомості польського читача завдяки історико-географічній і мемуарній літературі. Зокрема, саме так описано Україну в популярному творі професора Краківського університету Мацея Мєховського "Трактат про дві Сарматії", що був виданий 1517 р. і лише протягом XVI ст. перевидавався по різних містах Європи 15 разів. Повторюючи думку одного з найвідоміших польських істориків Оскара Халецького, можна сказати його ж словами: "Братія шляхетська, побачивши перед собою родючі українські простори, подумала передовсім не про Москву, не про козаків і татар, a про "нову здобич польського плуга".