Викрадення в Тютюрлістані

В кінці вулиці, де за порядком стежили кілька бульдогів-поліцейських, видніла охоплена нетерпінням юрма. Вона чимдалі густішала. Всі вікна у високих вузьких кам’яничках були щільно забиті головами.

Середину ринкового майдану обгородили червоним шнуром. Уздовж нього ходив циган і потирав руки. Неподалік стояв фургон, де Дримба вже вдягала бліх у парадні строї. Лупон, сидячи на передку, оглушливо сурмив і бив у мідні тарілки. Вгорі, поміж двома жердинами, звисала тонка, як волосина, мотузочка, ледве помітна на тлі дерев і неба.

Спереду поставили кілька крісел для міських радників. Посередині, гладячи чорну як смола бо роду, сидів сам бургомістр.

Перед тим як циган розпочав свої штуки, бургомістр виліз на стілець і, піднісши руки, звернувся до натовпу з промовою:

— Поштиві громадяни! Пам’ятайте про викрадену королівну і не дайте себе заморочити розвагами, бо аж страх подумати, що буде, коли її й далі не буде… — Тиша стояла на майдані, і тільки серця в наших приятелів, принишклих у натовпі, забились дужче. — Кожного, хто принесе якусь вість про неї, король щедро винагородить, а тим, хто схоче вирушити на розшуки, зброю, золото й коня постачить. Але невідомо, де її сховано, тому й зараз, на виставі, будьте насторожі, бо, може, вона десь поряд промайне, коли її вестимуть крадькома. Присутній тут маестро Мозоль зложив свідчення, котрі небагато вияснюють, та він надію має, що оних викрадачів виявить. Отож майтеся на бачності й пильнуйте!

Він уклонився, сплів пухкі руки під чорною жалобною бородою та й сів у крісло, звівши очі до неба.

Запала напружена тиша, але маестро Мозоль швидко кивнув синові.

І ось уже Лупон у сурму дме, тарілками брязкає, а Дримба викочує невеличкі клітки із святково вбраними блохами.

Спочатку маестро обійшов клітки і попідіймав дверцята. З них почали вискакувати, потягуючись і позіхаючи, велетенські блошища. Вони блискали гострими зубами, блимали на всі боки неситими очима. Гомін прокотивсь майданом, багато глядачів відсахнулось, бо блохи дивилися на них так, наче вже вибирали, хто ситіший. Циган повів рукою, ніби втихомирюючи натовп. Потім ляснув бичем. Блохи підскочили раз, другий. І ось уже під свист бича, що звивався кільцями, слухняно побігли по дві, по три в такт музиці.

Циган уклонився, залунали оплески. Він заслужив на похвалу. Тільки залізним дресируванням і відчайдушною сміливістю можна було примусити коритися цих кровожерних звірюк.

— Твої проти цих — сумирні ягнятка, — шепнув півень у вухо Хитрусі.

— Навіть подумати страшно, що з них могло вирости, — відказала та.

Потім блохи ритмічно стрибали крізь підпалені обручі, робили сальто, утворювали піраміди, легко й звинно злітали в повітря у своїх різнобарвних трико.

Але тільки на перший погляд усе так тихо-мирно, бо ось уже дві найсміливіші присуваються ближче до юрби, клацаючи зубатими пащами. Аж мороз іде в глядачів поза шкірою, аж злякані діти з плачем туляться до матерів.

Але пильне око маестро все помічає. Він миттю видобув пістолет і стрелив над головами в бліх.

Розлетілася жменя запаленого клоччя; з обсмаленими довбешками, люто гарчачи, блохи повернулись на свої місця.

Гримнули оплески.

Мозоль граціозно кланяється. Зігнавши своїх вихованок докупи, стежить за ними одним оком, а сам з усмішкою на обличчі повертається до глядачів і врочисто оголошує: