Великі міфи імперії

Старовіри своїм ставленням до влади створювали сприятливе середовище для багатьох політичних і соціальних виступів. Московський історик О.Шахназаров пише: «Усі соціальні потрясіння кінця XVII–XVIII століть були пов'язані з розколом на «ніконіанство» і «старовірство». Першим повстав Соловецький монастир. Через три роки Степан Разін. Наступили бунти стрільців у 1682 і 1698 роках, бунти на Дону 1687 і 1698 рр., у Саратові — 1693 р., на Північному Кавказі — 1695 року. В першій чверті XVIII ст. — Астраханський і Тарські бунти. Почалося затяжне повстання Кондратія Булавіна на Дону. Згодом — повстання Ємельяна Пугачова». [104]

Жорстокі поразки змусили старовірів шукати шляхів, щоб вижити в умовах наростаючого терору проти них. Коли цар Петро І наказав провести перепис старовірів (1716 р.) з метою подвійного оподаткування, частина їх вирішила «записатися», що давало можливість легально сповідувати віру батьків. Так звані «записні» залишилися в меншості. «Незаписні», котрі становили переважну більшість, розділилися порівно на тих, хто затаївся і удавав парафіян Російської православної церкви (РПЦ), хоч до церкви приходив лишень для реєстрації шлюбів і новонароджених, що давало право володіти майном і правом спадковості. Більше церковним життям вони не цікавилися. Насправді це були по-своєму віруючі люди, які належали до підпільних релігійних общин. Другу половину «незаписаних» становили «бігуни», котрі не стояли на жодному обліку, й успішно ховались завдяки прекрасно організованій конспірації. Тим самим уникали платити податки. [105] Царський уряд не міг не цікавитися таким непевним елементом, котрий проживав у межах держави і не сприймав її законів, релігії, ідеології. Зацікавлення мало не стільки економічний характер (велика кількість платників податків), скільки політичний. Виникла потреба провести врешті перепис цього «народу в народі», але усі відомі спроби не увінчалися успіхом. Результати перепису у різних авторів, спеціально створених комісій були відмінні настільки, що статистичні дані не могли становити основи для яких-небудь практичних висновків. Згідно з останнім висновком оберпрокурора Синоду про кількість старовірів (1904 р.) їх нарахували близько двох мільйонів. За підрахунками відомих політичних діячів тогочасної Росії (це після 1905 р.), котрі мали свої джерела інформації і були зацікавлені у виясненні цього питання, число старовірів становило в десять разів більше. Неабияка плутанина з результатами підрахунку чисельності старовірів закінчилася несподіваною цифрою — 37 млн. [106] Та сталося це вже у 1917 році. Те, що старовірів є чимало, що вони добре організовані в межах своїх общин, що вони ненавидять існуючу владу на чолі з царем і РПЦ було відомо, але виявлена їх правдива кількість шокувала багатьох, хто усвідомлював потенційно руйнівну силу цього деструктивного (з точки зору держави) елементу.