Великі міфи імперії

Відчуження московської церкви від інших православних церков дійшло до такого ступеня, що не признавалося хрещення священиками Київської митрополії. 16 грудня 1620 року московський Собор на чолі з патріархом Філаретом постановив православних іммігрантів з Польщі і Литви піддавати «виправленню у вірі». [99] Патріарх Нікон у 1655 році розпорядився, щоб усіх, котрі були хрещені «неправильно», тобто через поливання свяченою водою — охрестити повторно. [100]

До «черкасів», так називали українців у Московії в XVII столітті, ставилися як до чужих і називали «поливанцями», оскільки обряд хрещення у нас відбувався через поливання голови дитяти свяченою водою, тоді як у них дитину занурювали у воду. Інколи московські попи внаслідок надмірного вживання горілки топили дітей, тобто хрестини закінчувалися панахидою. Мали місце випадки, коли бралися перехрещувати «черкасів», котрі, на їх думку, були хрещені «неправильно». Як бачимо, у той час, коли ідея «єдинокровного братства» ще не визріла в умах московської еліти, ніхто українців братами не називав, вживалася тоді назва «черкаси».

Специфічною була реакція значної частини народу на церковні реформи патріарха Нікона, які він проводив у середині XVII століття. Одним з його заходів було виправлення церковних книг, в яких були допущені численні помилки. Московське духовенство і ченці-переписувачі не були перевтомлені науками, тому не могли похвалитися високою грамотністю. До виправлення книг були запрошені ченці з Києва. Зустріли їх вороже, прозвали «нехаями». Ці знов відповідали їм насмішками над московським невіглаством. Дехто навіть припускав, шо причиною церковного розколу стала поведінка київських ченців. [101] Звичайно, що це не могло бути причиною однієї з найбільших трагедій російського народу.

Одним із реформаторських заходів патріарха Нікона було введення звичаю (з 1654 р.) хреститися трьома пальцями замість двох, як було раніше. Однак ці дуже позірні християни по-дикунськи запротестували. Московське суспільство було переконане, що Москва є третім Римом, тобто центром правдивого християнства, і деякі реформи патріарха Нікона зрозуміли, як намагання наблизитися до католицизму.

Самоізоляція московської церкви посилювалася месіянською ідеєю нести у світ «правдиве християнство». «Розкольники», як їх стала пізніше називати офіційна православна церква, або старовіри звинувачували патріарха Нікона в запроданстві на користь католицизму. Вони оголосили його перевтіленим сатаною і відмовились виконувати його настанови. Таке ж ставлення проявляли до царя і держави. Репресії з боку церковної ієрархії і царської влади проти них закріпило розкол у московському православ'ї. У відповідь розкольники здійснили масові акти самоспалення, вважаючи це мучеництвом во ім'я «правдивої віри». До початку 1690 року таким чином загинуло близько 20 тисяч людей.