Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
«Відлуння золотого віку» — перша в українській перекладній літературі антологія пізньої латинської поезії. Духовний простір збірки охоплює майже тисячоліття: від «срібного віку» (Сенека, Петроній, Марціал) і пізньолатинської доби (Авсоній, Клавдіан, Рутілій Намаціан та ін.) аж до початків середньовіччя (Максиміан, Боецій, Алкуїн).
Тілом я не вдалась, натомість — духом удатна.
Хитрощі — сила моя і тонке чуття є у мене.
Тож, коли розум є у тварин, я — розумна тваринка.
38. Тигриця
Названа я від ріки чи ріку назвали — від мене.
З вітром пошлюблена я, хоч сама прудкіша од вітру.
Маю від нього дітей і не хочу я іншого мужа.[368]
39. Кентавр
Я — і дворукий, і чотириногий, до себе самого
Я не подібний, бо я — щось одне і щось не одне я.
Йду — й сам себе я везу, куди тіло моє мене носить.[369]
40. Мак
Весь я — одна голова; в голові — крихіточки-члени.
Є ще й нога, єдина, але — тонка, довжеленна.
Сон мене облюбував[370], але сам не сплю я ніколи.
44. Цибуля
Вкусять мене — укушу, хоч я загалом не куслива,
Знають усі, що вкушу, а все ж укусить мене скорі.
Я, бач, беззуба, вони ж — зубастих бояться укусів.
45. Ружа
Я проросла із землі, пурпуровим налита рум’янцем.
Щоб захищатись од кривди могла — списи маю гострі.
Щасна була б, якби-то мій вік — не скороминущий![371]
46. Фіалка
Я, хай дрібна, могутню, проте, снагу в собі чую:
Дух є великий в мені, хоча тілом я невелика.
Вади не має мій рід, від переступу не червонію.
51. Жорна
Ми — пара каменів, ми — мов одне: обоє — лежачі.
От лиш один з нас — лінюх; за двох же другий гарує.
Той — ані з місця, а цей — усе круть та круть без угаву.
60. Пила
Гострих зубів не бракує мені, числа їм немає,
Тож гострозубо у парость гінку, зелену вгризаюсь,
Та надарма: що гризну, те виплюну все до кришини.
64. Тризубець
Маю три зуби лишень, в один вони ряд поставали.
Ще один довгий зуб-одинак потягнувся донизу.
Я — в руці бога, лякаю вітри і влагіднюю море.
68. Скло
Я — то прозорість одна: нічим не обмежую зору;
Вмить я крізь тіло своє пропускаю проникливі очі.
Не пропускаю — зими: в мені сонця грає осколок.
76. Кремінь
Завше в мені є вогонь, але рідко він видним буває,
Криється-бо в глибині, визирає — лише від удару.
Хмизу — щоб жив, а води — щоб умер, йому не потрібно.
86. Молот
Силою, що в мені є, не всьому я завдячую тілу:
Сила моя в голові: хай там що — напролом вона піде,
Бо не звичайна то голова: у ній — все моє тіло.
91. Гроші
Ми — землею були, у підземних таїлись темнотах,
Нині вогонь нам імення нове, ціну надав іншу,
Нині — ми не земля, та землі без нас не набути.
97. Тінь
Я не боюся, що хтось, причаївшись, мене упіймає —
Бог мене хистом таким наділив, таку дав природу:
Хто б мене рушить хотів, має сам рухнутися спершу.
98. Ехо
Діва я скромна, що над усе соромливість шанує:
Надто скупа на слова, язика в мовчанці тримаю.
Слова свого не зроню, а лиш озиваюсь на слово.[372]
99. Сон
Я — несподіваний гість, усілякі висвітлюю з’яви,
Різні сплітаю страхи, за якими — жодної правди.
Та не побачить мене ніхто, поки віч не закриє.[373]
вернуться
368
38. Народна етимологія вважала, що тварина і ріка Тигр названі однаково через те, що однаково швидкі. «З вітром пошлюблена я» — існувало повір’я, що тигриця вагітніє від Зефіра.
вернуться
369
39. Кентавр мовби унаочнює приховані психологічні проблеми людини: він, сказати б, не може виконати основної вимоги моральної філософії античних — бути собою (constare sibi), оскільки не є одним і тим же — поєднує неоднорідне, непоєднувальне: голову людини — з тулубом коня; він, якщо застосувати наш фразеологізм, — «сам не свій».
вернуться
370
40. «Сон мене облюбував…» — снодійні властивості маку відомі були від найдавніших часів. На античних вазах бачимо крилатого Гіпноса, бога сну, як він летить над землею зі стеблом маку й посипає на людей сон.
вернуться
371
45. Пор. «Народження троянд».
вернуться
372
98. Ехо — див. ком. до Авсонія, «На зображення Ехо».
