Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
— Ну, звичайно… — почав я і замовк.
Хтось постукав у двері. Священик підвівся й відчинив. На порозі стояла стара індіянка.
— Приїхали сеньйори… Питають вашу превелебність…
— Ми вже йдемо! — коротко відповів Альберді й кивнув мені. Я теж підвівся, але, перш як вийти, схопив священика за рукав.
— Маріо у вас дома? Правда? — запитав я тихо. — Я хотів би неодмінно з ним поговорити. Допоможіть мені.
Священик пильно подивився на мене, але я не відчув у його погляді недовіри.
— Маріо немає, — відповів він, немовби виправдуючись. — У мене його зараз справді немає. Вчора ввечері тут знову була ваша знайома. Я вже знав, що сьогодні має відбутися ексгумація. Я сказав їй про це, і вона запропонувала забрати хлопця на весь день на прогулянку… мовляв, так буде краще. Для Маріо це було б надто велике потрясіння. Я думав, ви знаєте…
— Я не бачився з сеньйориною Далі чотири дні.
— Звідкіля ж ви тоді знаєте про галюцинації?
— Я скажу вам пізніше. Зараз ми не маємо часу. Комісія вже, мабуть, нетерпеливо чекає на нас, — пробував я виграти час.
— Але ж, напевно, не від Долорес? — запитав він підозріло.
— Ні. Я ж вам уже сказав. Ходімо! — поквапив я його, щоб уникнути розпитувань.
З-поміж чоловіків, що чекали на нас перед церквою, я особисто знав тільки двох: слідчого Кастелло і де Ліма. Сеньйори Долорес не було. Мене здивувала присутність якогось поштивого, сповненого гідності священика. Як виявилося згодом, це був благочинний Алессандрі, близький приятель родини де Ліма і колега Альберді по семінарії, а тепер одна з найвпливовіших осіб у курії.
Як експерта було запрошено професора Гомеза, видатного фахівця в галузі судової медицини, його супроводив молодий лікар-асистент, а також дантист, котрий протягом кількох років лікував Хосе Браго.
Після знайомства священик Альберді провів нас до цвинтарної брами, де вже чекали двоє тамтешніх поліцейських разом з найнятими у селі трьома копачами. Залишивши одного поліцейського коло брами, щоб він не пускав за паркан цікавих, ми вузькою стежкою рушили поміж могилами. Це були здебільшого бідні й занедбані могили, тільки поблизу церкви і просто під її стінами я помітив кілька величних, напевно, дуже давніх пам'ятників.
Могила Хосе Браго була в глибині цвинтаря, майже біля самісінького муру. На новій, мабуть, недавно покладеній плиті сяяли золоті літери й цифри. Ми поставали довкола могили, розбившись на кілька груп. Слідчий Кастелло разом з протоколістом підійшов до Альберді і голосно, щоб усі чули, мовив:
— Запитую присутнього тут священика Еетебана Бартоломео Альберді, настоятеля парафії в Пунто-де-Віста, чи може він підтвердити, що на цьому місці дня 25 березня 1994 року в його присутності була похована домовина з прахом, визнаним прахом Хосе Браго, письменника, що народився 4 травня 1955 року в Ріо-де-Жанейро і помер 20 березня 1994 року в інституті нейрокібернетики імені Самуеля Бурта, поблизу Пунто-де-Віста?
— Підтверджую, — відповів Альберді.
— Запитую парафіяльного священика Естебано Бартоломео Альберді, — вів далі слідчий, — чи дає він згоду на відкриття могили, визнаної могилою згаданого Хосе Браго?