Корабель з райдужними вітрилами

Значить, можна і життя вивчити? Ну, не зовсім, не у всіх деталях, бо зрозуміло, що всього аж ніяк не передбачиш, але правильно оцінювати всі житейські явища і приймати відповідні рішення — єдино правильні, мабуть, що можна? Чи ні? Тато мені каже: «Чекай, чекай, набереш у вуха води, життя навчить». Навчить-то навчить, але для чого набирати у вуха води? Колись якась мавпа схопила зопалу в руки жарину, обпеклася, і її гіркого досвіду вистачило для всіх нас, навіть мала дитина знає, що вогонь пече. Кожну дитину зокрема цій «премудрості» навчати не треба, не треба в кожному окремому випадку починати все з самого початку.

Отож і в житті… Як, наприклад, відрізнити доброго від добренького, злого від суворого, ласкавого від облесливого, вимогливого від прискіпливого, фантазера від брехуна, щедрого від розтринькувача, ощадливого від скупого, спокійного і витриманого від байдужого? Де закінчується одне і починається інше?

Чи багато ми можемо навчитися у минулого? От хоча б ї з художньої літератури? Як на мене, то не дуже. Той хлопчик з «Братів Карамазових», що жалів свого тата, і Толя Юхимець — не однозначні, і схожість у них тільки зовнішня. Зараз зовсім інші умови і зовсім інше життя. Кому було яке діло до того хлопчика, а Толя у нас хіба ж сам, хіба ми дамо його скривдити? І дорослі не дадуть. Хоча хто його зобижає, окрім рідного тата? Тут складніше трохи, плутаніше виходить, але Толя й сам багато в чому винен. Хіба щось подібне могло бути з Вадиком Івановим, чи з Олегом Борщовим, чи з Максимом?

Я вчора дочитав одну, знову ж таки «дорослу» книжку. Вона, може, кому-небудь з моїх однокласників здалася б навіть нецікавою, бо написана трохи незвично, закручено, і сюжет її не перекажеш двома словами. Книжка називається «Бойня № 5», і написав її Курт Воннегут, сучасний американський прогресивний письменник, учасник другої світової війни.