Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Василь Іванович уже не засне до ранку. Не дарма вже пів тисячі його лежить у касі, щоб він міг спокійно заснути. У кімнаті темно. Дружина спить, а він малює в уяві картину: – трапився крах, не важно який саме, а крах. Всі службовці метушаться, збувають з рук свій дорогий одяг на хліб, посилають дочок своїх продавати себе, одне слово – паніка. А Василь Іванович бере з каси свої пів тисячі і так, аби вколоти боляче голову Спілки, дає йому наче старцеві, червінця.
– Соню, ти не спиш? – тривожно запитує.
Тоді світить електрику, риється чогось у шухлядках і впевнившись, що його ощадна книжка лежить нерухомою, спокійно вкривається ковдрою.
Все ж таки не може заснути. Його мучить портфель, власне таємниця портфеля. Адже ж він ніколи не говорив дружині своїй…
– Не спиш? – повертається лицем до нього дружина. – Швидко ранок?
– Соню, як добре, що я не партійний! – озивається Василь Іванович – Щось про війну, того… говорили в канцелярії…
– Ну, й що тобі? Нехай говорять!
– Страшно, вбити можуть!
Дружина, чи то справді, чи в жарти, так, аби, говорить:
– Уб’ють? Ну, так і бути. Не тільки тебе?
Василь Іванович тулиться до неї, наче побачивши перед собою мару.
– Де ж ти з дітьми тоді подінешся, коли уб’ють мене?
– Піду до матери.
– А як і її уб’ють?
– Тоді служити буду, зароблю на хліб дітям, – мрійно говорить дружина, прислухаючись, як десь далеко прошумів перший трамвай.
– А як уб’ють і тих, хто міг би дати тобі роботу? – пристав до неї Василь Іванович.
– Тоді ти заробиш грошей?
– Мене ж не буде! – серйозно скрикує Василь Іванович, почуваючи, що серце йому б’ється, як у синиці.
Дружина не витримує і сміється.
– Тебе не вб’ють! – зазначає вона. – Війни не буде. Учора на базарі говорили, що китайський цар держить руку нам, щоб не було війни. А в Америці знову революція, така, як і в нас була. Не вб’ють тебе. Ну, спи! – закінчує, перевертається на живіт і свистить носом.
Василь Іванович почуває себе спокійним, наче тільки що прийшов з причастя, де поставив дебелу синю свічку.
Вранці, нашвидку п’є чай і, похапцем поцілувавши дітей своїх, іде на посаду, наперед глянувши у портфеля, чи все там так, як було звечора.
Він навіть припустити не міг, щоб таємницю його було порушено, або розгадано.
Все ж таки одного разу, це було увечері на велике свято, Василь Іванович помітив, що папери у портфелі були зім’яті, а один бланок із штампом Молочарспілки зовсім зник.
Він нікому про це не говорив, тільки допитливо глянув в очи дружині, але вона посміхнулася і взяла його за руку.
– Хочеш?
– Одв’яжись! – розгублено сказав він і знову погляд свій перевів на портфеля.
На другий день зникло два бланки із штампом, а ще через день – ціла книжка.
Василь Іванович остаточно перелякався. Він почав слідкувати за канцеляристами. Але кампанія його закінчилася досить невдало. Реєстратор, виявилося, навіть не помічав портфеля, а машиністка, що до неї Василь Іванович підійшов, досить хитро запитавши, чи не брала часом вона з його портфеля бубликів, упала без пам’яті, тоді – в сльози, нарешті накинулася на нього з досить таки безапеляційною гістерикою.
– Я чесна громадянка! – кричала вона. – І мене підозрівають у крадіжках! Мене! Та ви знаєте, що мій муж помер інвалідом революції! Як ви смієте? – підійшла близько до Василя Івановича. – Мерзотнику ви, я на вас до суду, до Москви, до… я очи вам видряпаю! – справді таки посунула на нього з нігтями.
Василь Іванович, помітивши, що не обійдеться тут без крови, схопив портфеля і зараз же пішов кудись «по службових справах».
Цієї ж таки ночі з портфеля зник американський олівець і трамвайна книжка.
Розділ II
…де вперто доводиться, що цікава повість мусить обов’язково містити в собі лірників, кловнів, привидів й іншу нісенітницю, що за нею так сумно зідхають класики й паничі од мистецтва
Уже з місяць, як Василь Іванович слідкує за своїм портфелем. Він міг би його сховати, або викинути геть, але один випадок – і він уважно став слідкувати, хто міг би хазяйнувати у його портфелі?
Випадок досить таки простий. Одного разу, повертаючись додому, його перепинила циганка, очима своїми чорними прямо таки перепалюючи його душу.
– На долоню злот, срібло говорить, говорить біле срібло! – причепилася ворожка. – Не жалій злота, щастя твоє бачу на долоні!