Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
І. Нечуя-Левицького. Серед «численних хиб роману» критик назвав і бездоганно простий шлях головного героя, і його безвольність та пасивність, і композиційну фрагментарність. Одне слово, твір бачився «у старій народницькій трактовці, якій властиве упередження проти всього міського» (Комуніст.— 1928. — 20 трав.).
З легкої руки Ф. Якубовського критики збилися на спримітизо-вану оцінку «Міста»: шукали в ньому не те нове, що приніс у літературу автор, а наголошували на тому, чого, як їм здавалося, він не зробив. Так, А. Хуторяна ніяк не влаштовувало, що в романі «майже не бачимо міського соціального оточення, майже не бачимо навіть студентських верств» (Пролетарська правда.— 1928. — 25 трав.). До цього ж висновку схилявся й П. Лісовий у проблемній статті на тему «Місто в українській літературі». Йому теж найперш не вистачало в романі «пульсу заводів» з масами працюючого пролетаріату. А коли цього немає, то критик вважав, що В. Підмогильний «проблеми міста не розв’язав. Він навіть не наблизився до неї» (Культура і побут. — 1928. — 26 трав.).
Подібні виступи досить характерні для розуміння атмосфери кінця 20-х років з позицій, вироблених такими літературними організаціями» як «Плуг», «Гарт» чи на той час саме створеної за активної підтримки «згори» ВУСППу. Усвідомивши історичну місію нового мистецтва як віддзеркалення суспільного процесу, ці письменники накреслювали у такому плані програму розвитку всієї літератури на тривалий час і прикладали її, як еталон, до кожного конкретного літературного твору. Наслідки були часто разючими, особливо коли йшлося про доробок «попутників», що й сталося в даному разі з «Містом» В. Підмогильного. Крім ідейно-ідеологічного аспекту, майже не враховувалися ні індивідуальний творчий метод письменника, ні стильові особливості, ні спроба показати життя очима людини дещо іншого світогляду, ніж активний учасник побудови соціалізму біля заводського верстата.
Це побачимо і у виступах таких критиків, як Л. Підгайний та Я. Савченко, котрі включилися у дискусію навколо роману В. Підмогильного. Перший, _ почавши з невідповідності назви роману його темі, прийшов до основного негативного висновку: письменник вдався до психологізму, та ще й такого, що «однобічний, точніше «одноге-ройний», суто суб’єктивний, вузький і обмежений». А це, зрозуміло, привело до того, що його герой постає як «самозакоханий міщанин-егоїст». Тому критик, свідомий свого високого покликання, закінчив пафосно: «Ми протестуємо проти заміни трудового життя на паразитарне, проти виставляння паразитарного життя як ідеалу» (Літературна газета. — 1928.— 13 черв.).
Та коли випади Л. Підгайного якоюсь мірою можна виправдати молодістю й недосвідченістю автора, то сентенції такого вже на той час досвідченого поета й літературознавця, як Яків Савченко, під цю категорію важко підвести. Активний поет-символіст початку 20-х років уже на кінець десятиліття поезію Д. Фальківського, Г. Кося-ченка, прозу Д. Тася, О. Кундзіча вважав «занепадницькою», переповненою «дріб’язкового психологізму». Оглядаючи таку літературу в статті «Проблеми культурної революції і українська радянська література», дослідник чи не найдокладніше зупинився саме на «Місті» В. Підмогильного. Відзначаючи тут надмір скепсису, резонерства, вбачаючи світоглядну основу автора в ідеалістичній філософії, Я. Савченко підсумовував співзвучно нормативам тодішнього ортодоксального мислення: «Письменник дивиться на світ крізь вузькі щілинки рафінованого інтелігентського світогляду» (Пролетарська правда. — 1928. — 20 черв.).
Отже, маємо підстави говорити, що роман «Місто» став ще й своєрідним прецедентом до роздумів про роль інтелігенції, відображення її світогляду в художній творчості. Важливість проблеми в повному обсязі розуміємо лише сьогодні, коли усвідомлюємо, що тоталітарна система боролася найперш з національно свідомою інтелігенцією, нищила її як генетичний фонд народу. А для того, щоб підготувати належний грунт, поступово нав’язувалася думка про буржу-азність, шкідливість її ідеологічних позицій, відчуженість від провідних ідей пролетарського гегемонізму. Як бачимо на прикладі статті Я. Савченка, зерна змодернізованої пролеткультівщини проростали досить активно й у середовищі самої творчої інтелігенції.
А проте фахова розмова про роман В. Підмогильного ще тільки розпочиналася, надто вже в ньому виявилося чимало актуальних проблем, котрі були досить співзвучними з тими творами, що ставили в центрі питання національного відродження, перспективи культурного розвитку України («Вальдшнепи» М. Хвильового, «Смерть» Б. Антоненка-Давидовича, «Народний Малахій» М. Куліша, «Майстер корабля» Ю. Яновського). Все це не могло не тривожити й «ура-комуністів» досить високого рангу, й ортодоксальну критику, що намагалася виправдати своє покликання все гострішими нападами на антивусппівські позиції в творчості. Характерним прикладом тут стала стаття М. Мотузки «Село й місто в творчості В. Підмогильного», опублікована в журналі «Критика».