Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
і майбутнього»), це мала бути гостра річ соціально-психологічного спрямування — чому маємо підтвердження й у збереженому варіанті. (До речі, побутує версія в колі окремих літературознавців, як Л. Че-реватенко, що маємо лише частину великого роману В. Підмогильного, закінчення якого є десь у харківських архівах. Поки що підтвердити це не вдалося.)
У ЦДАМЛМ УРСР зберігаються рукописний і машинописний текст твору з авторськими правками. До останнього зберігся уривок передмови. «Коли хто прийде до мене, скажи, що немає вдома. Скажи, що він давно вже в парку. А якщо спитають, що він робить там такої глибокої осені, коли вітри вже видули, мабуть, від підніжжя дерев згірклу жовтизну, скажи, що обмислює своє переднє слово до читачів.
О, мій любий і дорогий читальиику,— скажи, мислить він, загортаючи в пальто свій малокровний тулуб, — як прагну я від тебе теплого вітання! Як хочеться мені застерегти тебе від прикрих помилок щодо короткої повісті, що ти знайдеш, перегорнувши цю сторінку! Як хочеться запевнити тебе словом честі, що події, описані в ній, ніколи не відбулися, і постаті, які ти в ній побачиш, ніколи не існували. Ти зробив би найбільшу честь моєму хистові, якби прийняв їх за живі і дійсні, але я вважаю...» (Текст уривається.) «Бо хоч що хай каже письменник, хоч якого спокійного до твоїх вироків він буде удавати з себе, а, повір мені, ніщо його так не зогріває, як твоя зичлива увага. Навіть коли він, як похмурий Михайль (Михайль Се-менко, який досить часто шокував читачів, немовби зневажливим ставленням до їхньої думки про свою творчість. — Ред.), загрожував тобі презирством, і тоді він був не байдужий до того, як купував ти його книжки» (ЦДАМЛМ УРСР, ф. 107, од. зб. З, арк. 121).
Машинописний варіант «Повісті без назви» опубліковано лише нещодавно в жури.: Вітчизна (1988. — № 2. — С. 106—144). Увійшла до вид.: Підмогильний В. Невеличка драма: Роман, повісті. — Дніпропетровськ, 1990.
Варто відзначити, що публікація твору викликала чималий резонанс в українській діаспорі. Професор української літератури і мови при Торонтському університеті (Канада) М. О. Тариавський написав грунтовну наукову розвідку «Останній твір Підмогильного», яку зачитав як доповідь на четвертому міжнародному конгресі радянських та східноєвропейських досліджень у Англії (липень 1990 р.). Він так пояснює особливу зацікавленість «Повістю без назви»: «Підмогильний є лише одна з постатей 20-х років — таких, як Хвильовий, Винниченко, Грушевський, — твори яких тепер передруковуються на Україні. Для нас, на Заході, ці відновлені появи є приємним симптомом політичних змін, які наступають на Україні. Але це не якісь великі літературні чи наукові події: говориться про твори нам відомі і доступні. Для пізнання Підмогильного особливо щасливим був 1988 рік, бо в цьому році з’явився новий його твір, дотепер зовсім не відомий» (Останній твір Підмогильного. Машинопис статті. — С. 1. —Архів упорядника).
Подається за першодруком.
1 Укркустпром — українська кустарна промисловість.
2 Лук’янівка—- район Києва з багатим історичним минулим. Назва виникла, на думку істориків, від імені києво-подільського цех-мейстра Лук’яна, якому тут належали значні земельні ділянки. Активно розбудовувався масив у другій половині XIX ст. Свого часу тут мешкали Олена Пчілка і Леся Українка, С. Васильченко, художник
0. Мурашко, композитор М. Леонтович та інші відомі діячі культури. З цим районом пов’язані відомі назви Лук’янівського ринку, Лук’янів-ської в’язниці, Лук’янівського кладовища.
3 «Комуніст» — газета, орган ЦК КП(б)У та Харківського губкому КП(б)У в 20—30-х роках (нині — «Радянська Україна»).
4 Г а д я ч — місто Полтавської області, нині райцентр. Відоме з початку XVII ст., пізніше — полкове козацьке місто. З 1658 р. тут був укладений гетьманом І. Виговським Гадяцький договір про скасування угоди возз’єднання України з Росією і відновлення протекторату Польщі. Договір було зірвано військовими діями супротивників
1. Виговського. У Гадячі мешкала родина Драгоманових. Олена Пчілка тут видавала у 1915—1916 рр. щотижневик «Рідний край».
5 Сінний базар — був па місці нинішньої Львівської площі у Києві.
6 Печерськ — історична місцевість південно-східної частини Києва (нині Печерський район). Назва пов’язана з печерами Києво-Печерської лаври, які існували тут, за свідченням археологів, ще до заснування Києва. Наприкінці XII ст. в цій місцевості навколо Києво-Печерської лаври утворилося селище Печерське, яке в XVI—XVII ст. стало містечком. Після спорудження у XVIII ст. Старої Печерської фортеці та Марийського палацу Печерськ став до 40-х років XIX ст. адміністративним центром Києва (тут була військова адміністрація і комендатура міста). Печерськ історично відомий пізніше зібраннями декабристів, повстанням саперів 1905 р., збройними повстаннями в час Жовтневої революції на Україні. Нині район столиці України з розвиненим потенціалом наукових та культурних можливостей.