Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
У підсумку статті «Про «Місто» В. Підмогильного» (Життя й революція.— 1928.— № 10) літературознавець синтезував у романі «Місто» логічне розроблення теми, філософську постановку ідеї, вміння пов’язати їх сюжетом, а ще — композиційно витримати цілісність твору, виявити багатий мовний матеріал. Подібне він бачить і в інших вищезгаданих творах української прози і відзначає це, як «зрушення на шлях більших монументальних, композиційно розроблених творів серед молодих наших письменників» (С. 114).
Дійсно, перспектива у молодої української пожовтневої прози була багатообіцяючою. Та їй не судилося здійснитися вже тоді, наприкінці 20-х — на початку 30-х років. Голоси П. Єфремова, А. Ніковського не були почуті широкою громадськістю, а пізніше вже й самі імена цих дослідників доводилося обрамляти лише чорними епітетами. Тоді ж, у 1928 р., майже водночас з ними, у виступах М. Доленго, І. Лакизи прозвучали знову вже досить обкатані вимоги на зразок: «Автор повинен був виявити хоча б той незаперечний факт, що в кожному нашому місті так чи так, а відчувається здорове радянське будівництво» (Гарт. — 1928. — № 10. — С. 90).
Хоча конкретні життєві факти стверджували й інше. Скажімо, в «Літературній газеті», яка вже не раз заявляла свою неприйнятну позицію до твору В. Підмогильного, все ж з’явилася інформація про вивчення попиту на українську книжку в зв’язку з процесом українізації. За спостереженнями бібліотекарів, останнім часом сучасною українською літературою помітно зацікавилися не лише українці, а й читачі інших національностей. Крім усіх інших факторів, як сказано в повідомленні, «до певної міри тут можна вбачати ще вплив Винниченкової «Сонячної машини» та «Місш» Підмогильного» (Літ. газета.—1928.—
1 л исто п.).
Згадаємо ще два факти зацікавлення твором В. Підмогильного, уже в європейських масштабах. У жовтні—листопаді група письменників виїздила за кордон для налагодження творчих зв’язків. В. Підмогильний побував у Чехословаччині та Німеччині. Про наслідки поїздок інформували українські радянські видання: «Під час перебування українських письменників А. Любченка та В. Підмогильного в Празі погоджено справу з чеськими видавцями про видання вибраних творів цих письменників чеською мовою» (Культура і побут. — 1928.—
8 груд.); «Як передають нам із Праги, роман Підмогильного зацікавив і німців. І німці присвятили цьому романові досить величеньку статтю» (Літературний ярмарок. — 1928. — № 1 (груд.). — С. 4).
Отже, твір знаходить свого читача, привертає увагу літературної громадськості інших країн, а «рідна» критика уперто все-таки намагається довести, що головну проблему — взаємини міста і села — не можна розв’язувати «на одному типі», бо ж, мовляв, В. Підмогильний переконав, що такий задум зводиться «до випинання на перший план індивідуальних моментів, що протирічать провідній соціальній проблемі» (Якубовський Ф, На шляху до роману//Глобус. — 1928. —Яз 24.—
С, 393).
Вульгарний соціологізм вступав у пору свого змужніння. Не дивно, що новий 1929 р. розпочався організацією диспутів та конференцій у молодіжних аудиторіях, де «давалася відсіч» «попутницьким» ідеям роману. Інформація про обговорення пролетарськими студентами Харкова «Міста» так і розпочиналася: «Студенти пильно стежать за сучасним літературним життям і дають гостру відсіч всіляким ухилам від генеральної лінії нового будівництва» (Молодняк. — 1929. — № 1.—
С. 113).
В. Підмогильний до цього часу не вдавався до якихось пояснень на закиди критики чи білялітературних дилетантів. Та в останніх дискусіях уже чулися очевидні спроби трактувати роман під кутом антирадянщини. Чим це все могло закінчитися, було здогадатися не важко: приклад цькування М. Хвильового за журнальну публікацію лише частини «Вальдшнепів» стояв перед очима. Тому, відповідаючи на анкету «Моя остання книжка» (Універсальний журнал. — 1929.— № 1), В. Підмогильний пояснив свої засади: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконкретизувати його в ній...».