Окопні історії: фронтовий щоденник
- Автор: Степаненко Дмитро
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-558-3
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Окопні історії: фронтовий щоденник». Краткое содержание книги:
Просто черговий обстріл.
Просто цифра в стрічці новин.
«За минулу добу терористи N разів обстріляли позиції сил АТО».
Ніч без сну.
Залитий кров’ю табір.
Порожній кролятник Ромчика Сєпара.
Екскурсія
На ранок наша група була, м’яко кажучи, у неповному складі. Злобний Гном і Ватаг пів ночі возили Ромчика Сєпара по лікарнях і не виспалися. Медик був у відпустці. Купе вже кілька днів допомагав групі на сусідньому клапані. А вивихнута ліва нога Кривбаса тільки-но перестала боліти, тому його теж не взяли на вихід. Пішли утрьох…
Повертаючись із нейтральної території, ми підійшли до мінного поля, з іншого боку якого були вже наші позиції, майже рідний клапан. І тут над головою прошелестіла міна. Кузя і Буч відразу почали нюхати озимину, а я перебіг дорогу й шаснув в окоп, дуже доречно викопаний напередодні бригадним колупатором. Після першого залпу стало нудно, і я випхав голову нагору:
— Не бажаєте перебратися в окопчик?
Гуп!
Гуп!
Що цікаво, окоп на позиціях глибиною в пояс, а тут — по шию. Хлопці думали, що я акуратно виглядав з міркувань безпеки, і стрибнули зопалу. У Кузі 15 кг розгрузка і зросту всього нічого, поки долетів, устиг злякатись, ноги мало не відбив. Добре, що дно м’яке. Міномети методично крили наш клапан. Із усього було видно, що це надовго. Який дурень піде з того місця, де міни просто шелестять, туди, де вони на голову сипляться? До кінця обстрілу сидимо тут…
Далі розповідають очевидці.
Кривбас: «Під’їжджає шишарік, висипається десяток тіл із майором на чолі. Привезли з відпустки медика, а заодно новобранцям передову показати. Їм же цікаво, чому старожили звідси повертатися не хочуть. Усі в броні, каски, розгрузки. Модні такі, новенькі. Майор попросив показати що до чого. Я йду, показую, розказую. Музика на рації. Стадо — за мною, розпитують, галасують.
— А сєпари на вас часто нападають?
— Он бачите, за 600 метрів через поле лісосмуга? Кожен вечір сєпари з неї вилазять і сунуть на нас юрбами. Я заскакую в окоп і починаю косити їх із кулемета. А хлопці мені допомагають стрічки патронами забивати.
Здивовано-серйозні погляди, далі хтось розуміє, що я жартую:
— Га-га-га!
Раптом чую, щось не так.
— Ану тихіше!
Замовкають, і тут у повітрі шелест…
— Міни!!!
— А що нам робити? — десять пар переляканих очей.
— Тікайте! — не зовсім в тему вереснув, стартуючи, майор.
Вони як ломануться! Мінімум двоє наступило мені на ногу. І в крайню позицію окопу з розгону — плиг! Плиг! Як жаби, у три шари. Один не розрахував своєї ваги з екіпіровкою, до окопу не дострибнув, упав на землю й перекотився. Окоп заповнили вщерть. Мені нема куди влізти й кулемета поставити, це ж взагалі була моя позиція.
— Вас же всіх однією міною накриє! Розтягнулись по окопу!»
Злобний Гном: «Купа починає ворушитись і рачки, підпихаючи один одного касками у м’які місця, суне на дальній край. При цьому плечима, ліктями й автоматами немилосердно знімають стружку зі стін окопу. Одне чудо впихається на мою позицію. Із-під каски витріщилися круглі, як п’ятаки, очі.
— Ти що, хочеш тут здохнути разом зі мною?!!
— Ні…
— Ну то шуруй далі!
Поряд зупиняється ще один:
— А що тепер буде, я кулемет нагорі залишив?
— Він тобі зараз треба?
— Ні…
— То сиди тихо, потім забереш… Воїн бобра!»
Медик: «Сиджу на пеньочку, курю. Тут туша в броні, розгрузці й касці об землю біля мене: ляп! І руками каску ще до землі притискає. Міна рвонула, це чудо піднімає перелякані очі. Кліп-кліп. Знову свист. Він руками за каску і сам себе мордою об землю — хрясь! І так кілька разів. Я думав, яму в стежці виб’є. І чого ото так нервуватися, міни лягають біля Мухобоя, метрів за триста збоку».
Злобний Гном: «Наче все затихло, натовп повилазив з окопу, обтрушуються, познаходили свої автомати. І тут знову міни. Цього разу вже жодних команд не треба було. Усе стадо дружно ломанулося в бліндаж. Я їм згори:
— Ви куди, це ж братська могила!
Але хрін ти їх із бліндажа виманиш. Майор як біг до бліндажа, то перечепився й впав біля шишаріка. Там і заліг. Коли притихло, командує:
— Бігом у машину!
Броненосці з бліндажа одне за одним стартонули як на стометрівку, і в будку з розгону! Із усією амуніцією! Вскакують у шишарік без пауз і на льоту пакуються. Як в тетрисі на максимальних швидкостях. У бригаді вантажилися в нього хвилин п’ятнадцять, насилу втовклися. А тут від команди вантажитися до старту машини минуло від сили десять секунд. Майор доганяє ззаду і кричить: