Окопні історії: фронтовий щоденник

Злобний Гном — невисокий і повненький. Позивного отримав за те, що галасливо й багато розмовляє сердитим голосом. На перший погляд дуже вредний і сварливий, а насправді добра людина. Він водій і за сумісництвом кулеметник. Ватаг так само невисокий, але в усьому іншому повна протилежність своєму напарнику — разів у сто спокійніший і мовчазніший. Якби хто їх склав докупи, а тоді розділив навпіл, вийшло б два абсолютно звичайні середньостатистичні мужики.

Швидко потекли дні, заповнені вщерть дрібними турботами, раптовими небезпеками і нехитрими розвагами.

На свій день народження Ромчик купив півторалітрову пляшку пива, розлив по кружках між любителями напою й увесь вечір приймав вітання по телефону.

Засинав я під бу-бу-бу. Підскочив від вибуху. Як був стрибнув у кросівки і вже на ходу прокинувся від крику Ромчика:

— У кого є джгут?! Мені руку перебило!

Ромчик пробіг повз мене, я рвонув слідом. Треба його зловити й перев’язати. Хто знає, куди він в шоці може забігти на адреналіні. Шукай потім по всій лісосмузі в пітьмі, та й кров витікає, час дорогий. Спросоння не змикитив, що міна летіла не одна. Наступним вибухом Сєпара закинуло до хатки Ватага, а я приземлився на два метри нижче рівня землі, на вході у бліндаж.

— Démon, ти як? — підхоплюють мене руки товаришів.

— Неначе мене відлупцювали… — руки подерті, штани на клапті.

— На вигляд так і є.

Сєпару, присвічуючи телефонами, накрутили два джгути і повезли в лікарню. Міни рвалися в кронах дерев і густенько переорювали поле. Бліндаж Міхалича взагалі не обзивався по рації на перекличку.

Коректувальники з Ліри почули ворога і вимагали координати мінометів, щоб накрити їх по гарячих слідах. Але що ти вночі розбереш, особливо якщо міномети пересувні і стріляють десь з-позад численних Горлівських териконів. Дали одне з можливих місць їхнього розташування, гаубиці гупнули разок, але нам це не допомогло. Не дарма москалі вночі обстрілюють.

— Що будемо робити?

— Сидимо тут, обстріл дуже щільний.

— А раптом зараз москалі в наступ посунуть?

— Треба йти на позиції в окоп, займати оборону.

— То йдемо чи сидимо в бліндажі?

— Якщо це наступ, у бліндажі нам хана.

— Треба йти.

— Вирішуємо, і всі робимо так, як вирішимо.

— Якщо всі разом — ніде не страшно…

— Йдемо.

У паузах між вибухами і шелестом мін позбирали розгрузки і заскочили в окоп. А там черговий сюрприз дня — одна з перших мін влетіла у окоп і вибухнула просто на позиції, порозкидавши патрони. Добре, що ми не так швидко зайняли місця для оборони, бо вже мали б двохсотого в доповнення до трьохсотого. Бронежилети і каски завжди на позиціях, чекають нас. Ми тепер готові на все, дуже грізні і войовничі.

Просиділи в окопах до світанку, наступу не дочекались.